Перша з низки бетонних будівель була вже поряд. Ліворуч від неї вимальовувалась ще одна, трохи нижча. На деякій відстані від стін, повторюючи контури фундаментів, проходила дротяна загорожа.
– Чуєш, босе, – покликав Джеро.
– Ну, – відізвався Ріно.
– Огорожа знеструмлена, так?
– Ага.
– То я рвону крізь неї? Так ми під’їдемо ближче.
– Давай.
Загорожа на якийсь час зникла з поля зору, а тоді нараз виринула, наче з-під землі.
– Hold o-o-on![41] – витягнувши губи, закричав Джеро.
«Туарег» без зусиль продірявив плетиво дротів, потягнувши їх за собою, неначе звір, що вирвався з ловецької сіті. За секунду він загальмував за кілька кроків від стіни.
– Біжи! – звелів Ріно.
Десь нагорі ввімкнулись прожектори. Ділянку довкола пролому в загорожі затопило яскравим світлом. Тимур розгубився. Стало видно, як удень; після виснаженого мерехтіння неонових ламп потужні прожектори засліплювали і збивали з пантелику.
Хедхантер вишмигнув із джипа і розчахнув задні дверцята. Поранений гереро з’їхав йому до ніг. Ігноруючи свого бійця, Ріно схопив українця за комір і виволік з машини.
– Біжи-и-и, дурню!!!
Хлопець нарешті оговтався і чкурнув до дверей.
Зробив лиш кілька кроків, коли його підхопили чиїсь руки і затягли всередину будівлі. Металеві двері, обсипані рівними рядами півсферичних заклепок, клацнули, зачинившись.
…Тимур опинився у квадратному порожньому тамбурі. Його оточували голі стіни, на дві третини своєї висоти пофарбовані синьою фарбою. Зліва і справа від воріт зяяло по парі витягнутих вікон. На протилежній до входу стіні знаходилися менші двері з електронним замком (таким, як у номерах готелів чи каютах круїзних лайнерів). Над ними синьою фарбою було виведено «EN-1 BUILDING», а трохи нижче – «GATE 04».
Підхопившись, хлопець підтягнувся до вікна.
«Тойота Тундра» залетіла в пролом у периметрі і спинилась, заледве не протаранивши «Фольксваген». Джеффрі та Оскар скочили на пісок. Чилієць, зігнувшись і спотикаючись на кожному кроці, кинувся до воріт. Почав стукати, проситися всередину. Американець зайняв місце поряд з Ріно. Четверо чоловіків – Ріно, Джеффрі, Джеро та Ті-Джей – сховались за машинами, чекаючи на ар’єргардний джип.
І він не забарився. «Туарег» виплив у пробоїні, протиснувся крізь неї і майже відразу затих. Фари погасли.
Все заніміло навкруг. Так ніби хтось натиснув «PAUSE» на програвачі. Тільки Оскар впівголоса скиглив біля брами, просячись усередину. На нього, втім, ніхто не зважав.
– Може, вальніть це бісове корито з гранатомета, поки не пізно, га? – гукнув Джефф через плече, знаючи, що хтось напевно засів на даху.
– Ні! Відкривати вогонь тільки після моєї команди! – втрутився Ріно.
Клацнувши, відкрились дверцята. Хтось повільно вийшов із машини. Попри яскраве світло, розібрати, хто там, було важко – силует затуляли броньовані двері.
Розмита фігура хитнулась, а тоді важко осіла на коліна.
– Не стріляйте! –