– Старе дрантя! – пробубоніла вона і звернулась до Гренгуара: – Ану, покажи твій плащ.
– Я загубив його.
– Капелюх?
– Його в мене забрали.
– Черевики?
– Вони вже майже без підметок.
– Гаманець?
– На жаль, – затинаючись, промовив Гренгуар, – я не маю ні деньє.
– То хай тебе повісять, і ти ще й подякуй! – відрізала вона і відвернулась.
Підступила друга, стара, чорна, зморшкувата, бридка жебрачка, – така огидна, що навіть у Дворі чудес їй не було рівні. Обійшла круг Гренгуара. Той затремтів від страху, що їй захочеться його взяти. Але вона процідила крізь зуби:
– Занадто худий! – і пішла геть.
Третьою була дівчина, досить свіжа й не дуже погана.
– Врятуй мене! – стиха промовив до неї неборак. Вона деякий час співчутливо дивилася на нього, потім опустила очі, пом’яла пальцем складку спідниці й зупинилась, не знаючи, що їй робити. Гренгуар пильно стежив за кожним її рухом. Це був останній проблиск надії.
– Ні, – нарешті промовила дівчина, – ні! Гійом Вислощокий поб’є мене. – І вона пірнула в юрбу.
– Не щастить тобі, друже, – сказав Клопен. І, випроставшись на бочці, на превелику втіху присутніх, наслідуючи оцінщика аукціона, вигукнув:
– Більше ніхто його не хоче? Ніхто не хоче – раз! Ніхто не хоче – два! Ніхто не хоче – три! – Він обернувся до шибениці, кивнув головою і сказав: – Лишився за тобою!
Бельвін Зірка, Андрі Рудий і Франсуа Сливокрад підступили до Гренгуара.
В цю мить серед арготинців пролунало:
– Есмеральда! Есмеральда!
Гренгуар затремтів і озирнувся в той бік, звідки долинали вигуки. Юрба розступилася, пропускаючи дівчину – уособлення невинності і вроди.
То була циганка.
– Есмеральда! – промовив Гренгуар, вражений, незважаючи на своє хвилювання, тією швидкістю, з якою це магічне слово пов’язало спогади про все, що він пережив того дня.
Здавалося, що це незвичайне створіння поширювало владу своєї чарівності й краси навіть на Двір чудес.
Арготинці й арготинки покірно давали їй дорогу, а їхні дикі обличчя прояснювалися від самого її погляду.
Дівчина легко підійшла до засудженого, гарненька Джалі дріботіла за нею. Гренгуар стояв ні живий ні мертвий. Якийсь час циганка мовчки дивилася на нього.
– Ви збираєтесь повісити цього чоловіка? – поважно спитала вона Клопена.
– Так, сестро, – відповів король Алтинів, – хіба що ти захочеш узяти його собі за чоловіка.
Вона скорчила свою чарівну гримаску, закопиливши нижню губку, і сказала:
– Беру!
І тоді Гренгуар твердо повірив: усе, що діється з ним од самого ранку – сущий сон, який триває й досі.
Бо й справді, такий поворот, хоч і приємний,