Iсторiя повсякдення. Київ. Початок ХХ століття. Татьяна Водотыка

став центром тяжіння підприємництва та трудових ресурсів усього правобережного регіону. У 1870 році тут з’явився перший залізничний вокзал (у стилі стриманої англійської готики) і будівля міської думи (у стилі бароко). Це значно спростило логістику і на персональному рівні, і на рівні фірм. До того ж традиційні «биті шляхи» теж нікуди не поділися. Таким чином, сформувався потужний транспортний вузол, перевалочний пункт цукру й іншої сировини, що стало перевагою для бізнесу та економіки міста. Додавали бонусів Києву як бажаному місцю проживання й розвинута міська інфраструктура (яка – ми побачимо далі – постійно розвивалася), наявність працівників (які приїздили тією самою залізницею або приходили пішки), місткий міський ринок (сформований тими самими мігрантами).

      Будівля міської думи. З фондів ДНАББ імені В. Г. Заболотного

      Не останню роль зіграла й фінансова сфера, що формувалася буквально на очах. Київ посів перше місце у фінансовому світі Правобережжя та України. У 1912–1913 рр. київські банки проводили 30 % операцій усіх банків підросійської України, випередивши одеські (15–16 %), харківські (12–15 %) і катеринославські (11 %).

      Інтенсивна міграція до міста підприємців Правобережжя й іноземців вела не лише до появи нових форм бізнесу, а й виникнення перших в імперії монополій. Так, Київ протягом останньої чверті XIX ст. став «цукровою столицею імперії», що підсилило його надрегіональне значення. Врешті, в Києві сформувалася соціальна група підприємців, яких, безсумнівно, можна вважати елітою.

      Однак не все було райдужно в старовинному Києві, який шукав і знаходив своє нове модернове обличчя. Економічне лідерство тягло за собою наростання соціальної напруги та конфліктів – між роботодавцями та робітниками, між різними етнічними групами.

      Соціальні конфлікти між підприємцями та робітниками були звичним явищем. Між ними панували відносини залежності й патерналізму, спричинені та посилені низькими заробітками, поганою (чи взагалі відсутньою) освітою, незнанням і неготовністю робітників захищати свої права. Хоча спроби знайти баланс інтересів часом були успішними, але тривалого соціального й етнічного миру це не приносило. А втім, навряд це було можливим у той час, коли вся імперія потерпала від тих самих хвороб зростання – соціальної несправедливості, ксенофобії, правового нігілізму та патерналізму.

Київ як поле битви

      Слід також пам’ятати, що на початку XX ст. незалежної української держави не існувало, а українська нація тільки віднаходила себе. А от інші нації вже мали свою державність – у минулому чи в теперішньому (для початку XX ст. звісно). І для них Київ також був важливий. Ідеться про поляків і росіян. Лідерами в маркуванні Києва як «свого» міста вела звісно титульна імперська нація – росіяни. Київ став полем позначення історичної спадщини та героїв Київської Русі – мова йде про хрещення та князя Володимира Великого. Стверджувалося виключне право росіян на це минуле. Спорудження пам’ятника Володимиру