Я зненацька усвідомила: усе, що ми робимо, приречене на забуття та остаточне знищення разом зі всією планетою. Я уявила смерть моїх батьків, сестер, хлопця і всіх друзів. Часто думаю про те, що певного дня МОЇ череп і кості, а не гіпотетичний або ж уявний комплект з черепа та костей опиняться назовні, а не всередині мого тіла. Ця думка викликає дуже велике сум’яття. Можливість існування окремо від тіла не здається мені реальною, тому я не можу знайти втіхи в ідеї незнищенності душі.
У висловлюванні цієї молодої жінки є кілька головних тем: смерть стала для неї особистою; це вже не щось таке, що може трапитися або ж трапляється лише з іншими; неуникність смерті позбавляє життя значимості. Ідея безсмертної душі, відокремленої від її фізичного тіла, видається їй не дуже правдоподібною, тому жінка не може знайти розради в концепції життя після смерті. Вона також ставить собі запитання: чи забуття після смерті є тим самим, що й забуття перед народженням (це важливий пункт, який пізніше з’явиться знову в наших міркуваннях на тему Епікура)?
Пацієнтка з нападами панічного страху смерті на нашому першому сеансі дала мені такий вірш:
Смерть насувається,
Присутність її мучить,
Хапає мене, волочить,
Я кричу. Я терплю.
Знищення щодня маячить.
Я намагаюся зоставити слід,
Що міг би мати значення.
Повністю включатися в сьогодення —
Це найкраще, що я можу зробити.
Але смерть чаїться відразу
За стіною цієї твердині,
У якій я ховаюся,
Мов дитина під покривальцем.
Покривальце не захищає
Від повернення страхів
У нерухомості ночі.
Більше мене не буде,
Щоб вдихати красу природи,
Щоб виправляти помилки,
Відчувати солодкий смуток.
Це нестерпна втрата,
Хоч її й не усвідомиш.
Смерть – це все
І ніщо.
Її особливо переслідувала думка, висловлена у двох останніх рядках: «Смерть – це все / І ніщо». Жінка пояснювала, що думка про перетворення на ніщо повністю її поглинула й стала геть усім. Але вірш містить дві важливі думки, які несуть розраду: її життя здобуває значення, коли вона залишає слід після себе, і найкраще, що вона може зробити, – це повністю включитися в сьогодення.
Страх смерті не затуляє інших страхів
Психотерапевти часто вважають, що відкритий страх смерті насправді є не страхом смерті, а лише маскує іншу проблему. Однак такий засновок помилковий. Так було у випадку Дженніфер – двадцятисемилітньої ріелторки. Її довгі роки мучили напади страху перед смертю, проте попередні лікарі