Отож ластівку запустили всередину, вона й справді вся зіщулилася й тремтіла. І хоча їй спочатку було трошки страшно, вона швидко відігрілася, всілася на краєчок камінної полички і почала розповідати.
А коли закінчила, Лікар промовив:
– Я б із задоволенням поїхав до Африки – особливо, коли тут така жахлива погода. Проте боюся, що в нас замало грошей, аби купити квитки. Принеси-но мені скарбничку, Чі-Чі.
Тож мавпун видерся нагору й дістав її з верхньої полиці шафи.
Та в ній не було нічого – жоднісінького пені!
– Я був переконаний, що тут ще залишався двопенсовик, – пробурмотів Лікар.
– Він і був, – сказав пугач. – Але ви витратили його на торохтілку для барсучиного немовляти, коли в нього різалися зуби.
– Справді? – здивувався Лікар, – Оце так-так! Скільки мороки з цими грішми, хто б вам сказав! Ну, нічого. Можливо, якщо я спущуся на морський берег, то зможу позичити якийсь човен, який відвезе нас до Африки. Я колись знавав одного моряка, який приніс до мене свою дитину із кором. Може, він дасть нам своє судно – дитина ж одужала.
– Я був переконаний, що тут ще залишався двопенсовик.
Тож наступного дня рано-вранці Лікар пішов на узбережжя. А коли повернувся, повідомив тваринам, що все гаразд – моряк погодився позичити їм свій кораблик.
Тоді крокодил, і мавпа, і папуга дуже зраділи й почали співати, адже тепер вони повернуться до Африки, свого справжнього дому. А Лікар сказав:
– Я зможу взяти з собою тільки вас трьох, а також собаку Джипа, качку Чап-Чап, підсвинка Чав-Чава і пугача Пу-Гу. Решта звірят, такі, як мишки-соні, кажани чи водяні щури, повинні будуть піти назад і жити в полях, де вони народилися, аж доки ми не повернемося. Та оскільки більшість із них узимку сплять, то вони, мабуть, не образяться, а крім того, вони почуватимуть себе зле, якщо поїдуть в Африку.
Отже, папуга, яка раніше бувала в тривалих морських подорожах, почала розповідати Лікареві, яку безліч речей йому потрібно узяти з собою на корабель.
– Треба мати вдосталь твердих хлібців для моряків, – сказала вона, – їх ще називають галетами. Треба також мати яловичину в консервних банках, і якір.
– Я сподіваюся, у корабля буде свій власний якір, – зауважив Лікар.
– Ну, так, але треба перевірити, – відказала Полінезія. – Бо це вкрай важливо. Адже ви не зможете зупинитися, якщо не буде якоря. І ще необхідний дзвін.
– А це ж для чого? – поцікавився Лікар.
– Це щоб дзвоном вказувати час, – пояснила папуга. – Ти б’єш у нього кожні пів години й тоді ти знаєш, котра година. І ще треба взяти якомога більше канатів і мотузок – під час подорожей вони завжди знадобляться.
А потім вони стали міркувати, де б їм роздобути грошей, аби придбати всі речі, які їм були потрібні.
– Ох, чорт забирай! Знову гроші, – вигукував Лікар. – Господи! Як я радітиму, діставшись Африки, де нам узагалі не потрібні будуть