– Віра щось шила на замовлення?
– Ні, я шила… Тобто мені шили капелюшок, Віра допомагала обирати фасон.
– Вона про щось говорила? Важливим є все, що ви згадаєте, – Тарас Адамович витягнув з кишені записник.
– Я… Навряд чи я зможу чимось допомогти. Ми просто говорили… Щось безглузде, неважливе. Віра сказала, що їй більше подобаються етюди, які вона репетирувала з Броніславою, ніж сцени з класичного балету.
– Вона не казала про плани на вечір?
Ярослава зморщила лоба.
– Це було давно… Здається, вона збиралась з кимось зустрітися.
– З ким саме?
– Я… не пам’ятаю.
Бася закотила очі. Тарас Адамович кинув на неї запитливий погляд.
– Ярослава не вміє брехати, – пояснила білявка. – Всі в театрі знають, що Віра крутить роман з Назимовим, це офіцер з 1-ї запасної роти, палкий поціновувач її неакадемічності.
– А ви не схвалюєте?
– Неакадемічність? Звичайно.
– Ні, роман.
Бася розсміялась.
– Роман якраз схвалюю, маю надію, що Ромео колись забере свою Джульєтту з нашого театру, де всі такі нудні та академічні.
Третю дівчину звали Марі. Тарас Адамович ще раз подивився на неї, щось записав у блокноті. Марі Віру не бачила, принаймні точно не могла згадати, коли вони зустрічалися востаннє. Марі хотіла якнайшвидше піти, бо перерва закінчувалась, а вона мала купу справ. Тарас Адамович зітхнув. Щербак співчутливо поглянув на нього.
– Останнє запитання, – мовив слідчий. – Скільки заробляють балерини?
– Що? – здивовано закліпала очима Бася.
– Ви ж отримуєте платню? – поставив уточнювальне запитання Тарас Адамович.
– Так, але…
– То скільки?
– Ми не обговорюємо…
– Звичайно. Але ви ж можете назвати суму?
– Дев’ятнадцять карбованців.
Суму врешті назвала йому Марі, якій так кортіло піти. Це багато чи мало? Нижчі поліційні чини отримували близько двадцяти-двадцяти п’яти. Стільки ж – учитель початкової школи. Чи могла Віра на ці гроші утримувати себе та сестру? Оплачувати житло, а Міра Томашевич говорила, що згодом вони винайняли всю квартиру? І найголовніше – платити за навчання сестри?
– Чому ви запитали про гроші? – допитувався Щербак, коли вони прогулювались коридором.
– Щоби зрозуміти, що сталося, потрібно знати, чим жила Віра Томашевич, що її турбувало.
– Навряд чи вона турбувалась про гроші.
– Чому ви так думаєте?
Щербак потер підборіддя.
– Я спробую пояснити. Віра… спокійно ставилась до грошей. Ніколи не працювала безкоштовно, навіть якщо по допомогу до неї звертались друзі. Вона позувала для мене, але я платив їй погодинно.
Тарас Адамович мовчав, обдумуючи почуте.
– У неї не було вільного часу, постійні виступи, етюди, робота натурниці, репетиції в театрі.
Слідчий зупинився біля великого дзеркала. Подивився на зображення Щербака в ньому.
– Отже,