Літо та осінь були неврожайні, багато полів у Нормандії та Іль-де-Франсі було сплюндровано під час воєнних дій, а тому ціни на харчі підскочили у кілька разів. Не вистачало ані вугілля, ані дров на опалення помешкань, тому навіть дозволили рубати дерева у Венсенському лісі, що завжди був недоторканним мисливським угіддям короля. Безперечно, такі випробування налаштовували парижан на думки про здачу англійцям. Мешканці столиці занадто добре пам’ятали, як наводять лад у місті арманьяки, як черговий радник божевільного короля починає вигадувати нові способи швидкої наживи та грабунку, бо ж знає, що довго на посаді не протримається. І герцог Бургундський, і англійці не обійдуться Парижу дешево, проте вони зможуть сподіватися на те, що в місті буде забезпечено порядок та принаймні якесь дотримання законів і звичаїв. І, зрозуміло, коли місто не перебуває у стані облоги чи не готується до війни, дешевшають і хліб, і м’ясо, і вино, оскільки баржі вільно постачають по річці з півдня та заходу тисячі товарів на міські ринки.
Король Генрі, людина вкрай пихата та амбітна, хотів, щоб йому принесли ключі від Парижа та на колінах благали їх прийняти, так само він хотів, щоб міста та замки здавались його армії без спротиву, а принцесу Катрін до нього привів сам король Франції. Та він добре розумів, що десь доведеться поступатися своїми гордощами. Особливо коли йдеться про бургундця.
На початку грудня король Генрі прийняв канцлера Ролена у близькому колі: лише його молодші брати – герцог Кларенс, герцог Бедфорд та герцог Глостер. Він знав, що великий пишний почет уже рушив із Гента кілька тижнів тому. Про це швидко повідомили і королівський двір, і двір дофіна, і анжуйців, певно, очікуючи нових торгів, пропозицій та зрештою перемовин. Канцлера ж відправили вперед верхи, лише із трьома людьми супроводу, аби заздалегідь узгодити умови бургундської підтримки.
Канцлер Ніколя Ролен народився дипломатом, він добре відчував потреби опонента і ніколи не був жорстким чи невблаганним із людьми знатнішого походження чи вищої посади. Він розумів, що ці таємні попередні переговори у вузькому колі досить неприємні, якщо не сказати образливі, для гордощів англійця. Тому кожну вимогу Філіппа Бургундського, жорстку та неуникну за суттю, месір Ролен оголошував дуже запопадливо, тоном прохача, так наче король мав повне право відмовитись, аніж нагальної потреби домовитись із бургундцем за будь-яку ціну.
– Ваша величносте, мій герцог ще уклінно просить, – продовжував канцлер, звичайно додаючи слово «уклінно» на власний розсуд, зважаючи на делікатність ситуації, – звільнити його від обов’язку приносити омаж[7] за Бургундію та решту володінь, коли ви коронуєтесь у Сен-Дені.
І хоча згадка коронації у Сен-Дені мала б потішити його амбіції, Генрі скривив повні вуста – він не любив звільнень від присяги на вірність. Це як собі самому встромити уламок списа в сідниці, а потім дивуватись, чому незручно