Будь-який стан Аристиппові личив, будь-яке місце.
Таким я хотів би виховати і свого учня.
Хто ж окриває подвійним плащем свою хвалену скромність —
Хтозна, чи зміг би піти він так легко по іншій стежині.
Роль багача, як і роль бідака, залюбки він зіграє.
Ось мої поради: краще скористає з них той, хто їх виконає, а не той, хто завчить. Як ви щось бачите, то й чуєте; як ви щось чуєте, то й бачите.
Крий Боже, каже хтось у Платона, аби філософувати означало лише опановувати всяку всячину і трактувати про ремесла!
Оте найвище мистецтво, мистецтво правильно жити, осягали вони не через учені студії, а радше своїм способом життя.
Леон, принц фліунтців, спитав якось у Геракліда Понтійського, яку науку, яку штуку вважає він за своє ремесло. «Я не знаю, – відповів той, – жодної штуки чи науки, я лише філософ».
Діогена ганили – як сміє він, такий неук, лізти у філософію. «Тим більше підстав я маю лізти в неї», – відгукнувся він. Гегесій[71]
попросив його щось йому почитати. «Ну й дивак! – відповів тамтой. – Ти ж бо їси фіги справжні й природні, а не мальовані. То чому ж волієш не правдивих діянь, а їхніх описів?»
Хай учень вчиться не так відповідати уроки, як утілювати їх у життя. Хай він повторює їх у своїх діяннях. І тоді ми побачимо, чи він тямущий у своїх ділах, добрий і справедливий у вчинках, чи виказує розум і гожість у відгуках, витривалість у хворобах, скромність у розвагах, поміркованість у втіхах, бережливість у господарстві, невибагливість у питві та їжі, хоч би що то було: м'ясо чи риба, вино чи вода:
Хто знання має не на показ, а вважає їх за правило життя,
хто тримає себе в руках і підкоряється своїм засадам.
Правдивим зерцалом нашого напряму думок є плин нашого життя.
Зевскідам на запитання, чому лакедемоняни не викладають на письмі своїх засад мужності і не дають їх читати молоді, відповів: «Вони хочуть привчити їх до справ, а не до слів». Порівняйте спартанця п'ятнадцяти чи шістнадцяти років з котримось нашим латиністом-бурсаком, який згаяв стільки само часу лиш на те, аби навчитися язиком молоти! Світ просто базіка язикатий; я ще не здибав когось радше маломовного, ніж багатослівного. Напевно, півжиття у нас іде на балачки. Чотири чи п'ять років нас навчають правильно розуміти слова і будувати речення, ще стільки само – компонувати невеличкі розправи в чотирьох чи п'яти частинах і щонайменше останні п'ять – вмінню швидко зв'язувати і сплітати ці розправи в одне ціле. Ет, до дідька,