– Батько мій був славний хоробрий князь Гвидон, а мама Мілітриста Кірбітовна, а я Бова Королевич.
– Ага! Он хто ти, хлопче!
Привели його з музикою.
Так минуло день-два чи й три – другий князь, ще й богатир, присилає знову листа, пише: «Віддай дочку заміж, а ні, то розіб’ю твоє військо і силою заберу».
Цей князь був богатир, і батько в нього ще був живий, сильний цар Султан Султанович. Син же називався Маркобрун Султанович. Мав він сильне військо і сам був дужий: голова в нього як пивний казан, між очима п’ятдесят сантиметрів, а очі були, як сито, здорові.
От як прислав він листа до князя Зіндзівея, то всі перелякались. Тільки одна дочка князева не злякалась, бо вже знає, що Бова Королевич – богатир над богатирями, розбив Духоперове військо, вже вона й не боїться. Відмовила відразу й тому.
От той Маркобрун зібрав свої війська, вийшов напроти, ну куди ж там воювать?
А Бова Королевич в кладових свого князя знайшов собі богатирський меч, кінь уже в нього є.
Тільки ті війська почали цих душить, так він як узяв меч, як сів на коня, як вилетів напроти, і прямо до того князя-богатиря, та так його навпіл і розрубав. А потім почав його війська чистить, розбив, розігнав.
А в першого князя, Духопера, був дід чаклун. Уже як Бова Королевич розбив ці війська, той чаклун і каже своєму князеві:
– Знаєш що? Чим ти мене нагородиш, коли я зроблю так, що ти візьмеш дочку Зіндзівея за себе заміж?
Він каже:
– Як так? А Бова Королевич?
– Я його вишлю!
– Ну, все тобі буде, тільки зроби!
Зразу ж той чаклун написав листа до батька богатиря Маркобруна Султановича, пише:
«Цей, що дає тобі листа, – той самий, котрий убив твого сина-богатиря і розбив його військо. Візьми його і зроби з ним що хочеш».
Да… Пішов на хитрість!
Потім з тим листом пішов, уліз до князя Зіндзівея Андроновича в будинок, прямо в спальню, де князь спить, зробився чистим князем Зіндзівеєм (перевернувся на нього). І вийшов з його спальні якраз, коли всі спочивали. Виніс того листа, викликав Бову Королевича і сказав:
– На цього листа, завези до царя Султана Султановича.
Бова подумав, що його просить саме князь Зіндзівей Андронович, якому він служить. А то був чаклун.
Узяв Бова Королевич листа, свій меч, свого коня, сів і поїхав.
А той чаклун зробився пташкою і полетів уперед.
А до того царя Султана Султановича треба було їхати через пустелю. І той чаклун знав, що там буде така спека, що Бова Королевич шукатиме, де напиться води, а він його напоє сонними краплями. Той засне, а цей забере коня і меч.
Так і сталося. Полетів чаклун пташкою уперед, у пустелі знову зробився старим дідом, сів і сидить під деревом. Дерева навіть і не було, так тільки, пеньки сухі. А Бова Королевич до того вже хотів пити, що не знав, де води шукати. Дивиться – якийсь дід наче щось п’є там, він до нього. Прилетів і почав просить:
– Дідуню, я бачив, наче ви щось пили, нема у вас водички напиться?
– Є, є, синку, є!
Витягає