Проситься дяк:
– Дозвольте, ваша царська величність, переночувати коло тих діток. Буду я псалтир над ними всю ніч читати.
– Читай, брате, – дозволяє цар.
Ну, і ночує дід у церкві, читає.
Коли серед ночі прибігає до нього піп і каже:
– Чого ти тут читаєш? Ходімо, в мене для тебе інша робота є!
Він не слухає, читає. Піп пішов, коли прибігає дячок за наказом попа – гнати дяка з церкви. Та він одне робить – читає!
Тут біжать три жандарми із шаблями:
– Чого ти не слухаєш? Зараз біжи до попа, бо голову тобі знімемо геть!
А він одно робить: читає, нікуди й не дивиться.
Не стало раптом того нічого. Шибочка угорі у церкві брязнула, і спускається качечка на землю. Спустилася, стала жінкою і почала плакати над дітками своїми.
Плаче та промовляє:
– Любі дітки мої! Я ж вам яєчка дала. Я ж вам казала: їжте, їжте, сини мої – не заїдайте, спіть – не засинайте, пийте – не запивайте! А ви заїли, запили і поснули! Якби вас, діточки, не ховали ще одну ніч, то я б вас, діточки, оживила у ту ніч.
Дяк усе це чує. А вона коли плаче, то золото з очей, як сльози, сиплеться, а коли говорить, то срібло з рота дрібне випадає. Знов ударилася качечкою і в ту саму шибочку і вилетіла.
Коли розвиднилося, приходить той дяк, що читав, до царя і каже:
– Дозвольте, ваша царська величність, сказати.
– Говори, брате, – цар каже.
– Ті дітки нехай ще одну ніч у церкві побудуть.
– Ну, нехай. На тобі тисячу рублів і йди собі.
Він узяв, пішов додому, випив чаю і ліг спати.
Виспався, узяв псалтир і пішов знов у церкву. Увійшов у церкву, окреслив себе кругом і поробив хрести навкруг того круга, а сам посередині став і почав читати: бо вже знає, що буде. Читав і читав до самої глупої ночі.
Коли посеред ночі з’являється повний полк солдат та й гукають до нього, бо круга перейти не можуть:
– Геть із нашого місця!
Він одно робить, читає. Гнали, гнали, піками, шаблями махали – нічого йому не можуть зробити. Зникло це – з’явилися змії вогненні, кричать:
– Тікай! Церква горить!
А вона ніби й справді горить – огонь так і сиплеться. А він усе читає.
Зникли оці змії, з’являються чорти:
– Тікай, дяк, а то зараз підлога у пекло провалиться!
Та він не слухає нікого, усе читає.
Коли раптом зникло оце усе, і з’являється качечка. Влітає в ту саму шибочку, спускається, плаче й питає:
– Чи живлющої я вам води дістала?
Підняла головку одному, влила раз, два. Ні, не та вода, не ожили діти.
– Який жаль. Я так поспішала, що не з того колодязя води ухопила!
Засмутилася вона і вилетіла через ту саму шибочку.
Дяк узяв тоді, позмітав срібло і золото, яке качечка наплакала. Золото – в один краєчок хустинки, а срібло – у другий, у вузлик.
Йде він до царя і доповідає:
– Дозвольте,