У 1669 році в житті Івана Мазепи настав переломний момент – він пов'язав свою подальшу кар'єру з діяльністю видатного українського політика, блискучого полководця гетьмана Петра Дорошенка. В особі Дорошенка тогочасна українська еліта вбачала потенційно сильного володаря гетьманської булави, котрий всупереч ворожому ставленню сусідніх держав і деяких старшинських угруповань зможе об'єднати українські землі Правобережжя та Лівобережжя. Найважливіше, що Дорошенко висунув концепцію «неутральства» («нейтралітету», незалежності Української козацької держави від будь-яких «протекцій», що завжди рано чи пізно виявлялися для України згубними). Найкраще виклав цю концепцію в поетичній формі у своїй славнозвісній «Думі» саме герой цієї книги (про що йтиметься згодом). У 1669 році зоря Дорошенка («Сонця доби Руїни») все ще стояла в зеніті, і сподівання щодо об'єднання України ще не потонули в морі сліз і крові. Лише п'ять років прослужив Іван Мазепа правобережному гетьманові, але ці роки були дуже важливими для його формування як людини і політика. Спочатку молодий, блискучий шляхтич командував гетьманським гвардійським кінним підрозділом (ротмістр надвірної корогви), згодом, у 70-ті роки XVII століття, став генеральним осавулом (посада, тісно пов'язана з військовою справою, розвідкою, контррозвідкою). Молодому старшині не раз і не двічі довелося брати участь у боях: так, у 1672 році у складі війська Дорошенка – у війні проти Польщі (в союзі з Туреччиною). Проте ненадійність турецьких і татарських союзників Дорошенка була очевидною – татари, офіційно визнаючи останнього гетьманом, підтримували власного кандидата на булаву, Суховія. Крім того, між союзниками траплялися й «непорозуміння», викликані намаганням татар захопити здобич. Того ж року Іван Мазепа на чолі невеликого загону сердюків боронив Крехівський монастир від татар і турецького загону, «и сам… з ручницы много трупом тур-ков положил», як пише про ці події Чернігівський літопис. Очевидно, батьківські уроки володіння шаблею та влучної стрільби не минули для нашого героя даремно.
Розповсюджена колись здогадка, нібито Іван Мазепа обіймав посаду генерального писаря при гетьманові Дорошенку, у наш час спростована Д. Дорошенком та О. Оглобліним. Проте вплив молодого старшини в Чигирині поступово зростав. Він не раз їздив із дорученнями до Криму (де й вивчив татарську мову), виконував інші важливі місії. Тоді ж (десь у 1668 – 1669 роках) в особистому житті Івана Мазепи сталася значна подія – він одружився