Мазепа. Д. В. Журавлев. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Д. В. Журавлев
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Биографии и Мемуары
Год издания: 2007
isbn: 966-03-3657-8
Скачать книгу
полковник Данило Апостол писав у 1705 році: «Яко теды пустовские, а иле лежачій добра никому иному в полку нашом належит видати и диспоновати, тылко нам, яко господареви, по милости Божой й рейментарской» [рейментар гетьман. Д. Ж.].

      Не випадково в цей період зростають цілі полковницькі і навіть сотницькі династії. Подібний процес ще швидше йшов у сусідньому регіоні – Слобідській Україні. Так утворилися полковницькі династії Апостолів у Миргородському полку (1659 – 1736), Горленків у Прилуцькому (1661 – 1708), Лизогубів у Чернігівському (1687 – 1704), Жураковських у Ніжинському (1678 – 1782) тощо. Серед сотницьких династій зустрічаємо й відомі за більш пізніх часів у історії України та Російської імперії прізвища: Забіли – в Борзенській сотні (1654 – 1773); Єсимонтовські – у Мглинській (1669 – 1732); Гамалії – в Лохвицькій (1679 – 1727); Тарновські – у Варвинській сотні (1689 – 1763); Родзянки – в Хорольській (1701 – 1760), Костенецькі – в Конотопській (1707 – 1750).

      Особливо характерним у процесі консолідації української старшини наприкінці XVII – на початку XVIII століття було юридичне оформлення такого цікавого прошарку, як «знатне (значне) військове товариство».

      Існувало воно в Україні і до часів Мазепи. Окремі представники старшини, які мали заслуги перед державою (Військом Запорозьким), значний вік і цінний досвід або майновий стан чи просто вплив в урядових колах, набували звання знатного (значного) військового товариша. Наприкінці XVII – на початку XVIII століття знатне військове товариство стає юридично оформленим станом, де зосереджувалася чимала частка старшинського багатства та політичного впливу.

      Той чи інший «знатний військовий товариш» міг і не обіймати в даний момент якоїсь посади. Проте він завжди був або колишнім вищим урядовцем Гетьманщини, або ж кандидатом на вищі старшинські посади, які здебільшого й не виходять з рук цього доволі вузького та закритого кола. В останні роки XVII століття вже зустрічається поділ знатного військового товариства на дві групи: старші та молодші знатні військові товариші. І перші, і другі супроводжували новообраного гетьмана Мазепу до Москви в 1689 році. «Старші» знатні військові товариші були здебільшого колишніми полковниками або генеральними старшинами, «молодші» ж – переважно дітьми старших знатних військових товаришів або молодшими членами тих же старшинських родин, які не встигли ще здобути посад, що їх уже мала група старших знатних військових товаришів. Проте не варто думати, що соціальне значення і політичний вплив «молодших товаришів» були в тогочасній Україні значно меншими, ніж у «старших». Про це свідчать, наприклад, Коломацькі статті 1687 року, де поруч із «діючою» генеральною старшиною і полковниками стоять також підписи деяких осіб, які не мали на той час жодної посади (наприклад, Семена та Івана Савичів, синів генерального судді Сави Прокоповича).

      Саме в добу Мазепи з'являється нова назва, яка визначає цю категорію старшини, – «бунчукове товариство». Це було «знатне військове товариство», звільнене від усяких місцевих