Свідками зацікавленості гетьмана в розвитку паперової галузі дотепер залишаються книги, надруковані в Києво-Печерській, Чернігівській друкарнях на папері з водяним знаком у вигляді герба Івана Мазепи.
Маємо дані й про розвиток текстильної, цегельної промисловості тощо.
Проте активний господарський розвиток Лівобережжя призводив і до негативних наслідків, інколи досить несподіваних. Так, бурхливий розвиток селітроваріння сприяв розкопуванню давніх курганів і поховань, що викликало однозначно негативну реакцію в суспільстві (в 1690 році переяславці скаржилися на свого колишнього полковника Леонтія Полуботка, що той навіть «предков наших на селитру кости хотел варити» – справа в тому, що ґрунт, який містив перегнилі кістки та деревину, найбільше підходив для селітроваріння). Прагнення швидкої наживи, звісно ж, і в ті часи рідко йшло поруч із давніми традиціями та звичаями. Так само зростання кількості та розмірів промислових підприємств, а також їх специфіка шкодили екологічній ситуації в країні. Так, розвиток насамперед млинарства і ґуральництва призводив до обміління та забруднення річок (цьому сприяли млинові загати з гною та ерозія ґрунту по берегах річок, викликана вирубуванням дерев), а також до швидкого зникнення українських лісів. Мазепу, як і деяких його попередників та наступників, українських та російських правителів, це не могло не турбувати. У 1694 році гетьман занепокоєно писав у своєму листі ямпільському дозорцеві Струтинському, закликаючи виявити турботу про збереження лісів на Ямпільщині.
Розділ 4
«Гей, братища, пора знати, що не всім нам панувати!»
Соціальна та кадрова політика гетьмана Ивана Мазепи
Соціальна політика гетьмана Мазепи в чомусь продовжувала політику його попередника – Івана Самойловича, хоча реалізовував її Мазепа іншими темпами, а часом й іншими методами. Ця політика в цілому сприяла кількісному та якісному зростанню козацької старшини, зміцненню її економічної бази, соціального становища та перетворенню її на справжню еліту Української козацької держави. Козацька старшина, являла, собою резерв, з якого воєнізована Українська козацька держава брала кадри для військової та цивільної служби. В ту епоху, коли головну цінність все ще становила земля, замість зарплатні старшина отримувала земельні володіння – села, хутори, млини тощо – та селян, які мешкали на цих землях і мали відбувати певні повинності.
Старшина доби Самойловича та Мазепи активно освоює як вільні (так звані «вільні військові», що давалися на певний строк за службу) і вже не вільні (наприклад, ті,