Надягнувши штани й встромивши ноги у капці, Діма вийшов слідом за дружиною до коридору. Але в коридорі нічого й нікого не було, а Валя тягла його далі, надвір.
Виходити на мороз Дімі зовсім не хотілося. Тому він вирішив лише визирнути з вхідних дверей, але на поріг не ступати.
Валя прочинила двері й завмерла непорушно. На порозі Діма побачив брудного й вихудлого – самі шкіра й кості – сірого кота. На вухах – запечена кров. Кіт лежав без руху. Лише його каламутні очиці дивилися на Діму. Кіт нявкнув тихо й хрипко, наче востаннє.
Валя повернулася обличчям до чоловіка.
– Дивись! – сказала вона.
І присіла навпочіпки біля кота.
– Ти Мурик? – спитала стиха.
Кіт знову хрипко нявкнув і спробував підвестися на чотири лапи. Він виразно хотів зробити крок уперед, підійти до Валі.
– Це я винна, – прошепотіла, схлипуючи, Валя.
Взяла знесиленого кота на руки. Занесла до коридору.
Діма відійшов трішки, аби не стояти дружині на дорозі.
У коридорі вона опустила кота на підлогу. Повернулася до чоловіка.
Діма тим часом не зводив очей зі змордованого кота. Він, здається, впізнав у ньому справжнього Мурика. Того самого, якого він власноручно кинув до колодязя на занедбаному подвір’ї. Але ж той кіт був мертвий!
Валя скинула пальто, роззулася. Завмерла на мить над котом. Розібравшись у своїх заплутаних думках, Валя взяла ганчірку для взуття, що лежала на порозі. Перевернула її іншим боком, тим, об який ще ніхто не витирав ніг. Розстелила біля вішака і перенесла на неї сірого приблуду.
– О Боже, – сплеснула вона руками. – Та він ледь живий! Потерпи, я хвилинку!
Валя пішла на кухню. А Діма, скориставшись моментом, став перед котом навпочіпки й зазирнув у мордочку.
– Мурло, це що, ти? – спитав так, наче сподівався щонайменше кивка у відповідь.
Але кіт на ці слова не зреагував. Лише й далі дивився на Діму жалібно й вірно, як на господаря.
Діму пересмикнуло. Він згадав, як Валя щось про свою провину сказала.
Валя ж повернулася до коридору з чашкою молока. Поставила її перед носом кота, і той відразу мордочкою пірнув у молоко. Пив жадібно, за кожним ковтком здригаючись усім своїм виснаженим тільцем.
З кухні вийшов новий Мурик і тут-таки, шиплячи, підскочив до свого змордованого далекого родича.
Валя схопила товстого Мурика на руки.
– Ну, що ти? – з докором сказала вона, пестячи його за вушком. – Він же такий, як ти! Ти теж спочатку худющим і напівздохлим був. А тепер такий красень!
Новий Мурик з висоти Валиних грудей неприязно дивився на брудного сірого кота, який вже випив усе молоко і поклав мордочку на ганчірку.
– Ходімо, я тебе під батареєю покладу, поїсти дам, – ніжно промовила Валя, забираючи сірого товстуна назад до кухні.
– То в чому ж твоя провина? – запитав Діма, коли Валя нарешті заспокоїлась і повернулася до кімнати, щільно зачинивши кухонні двері, щоб Мурик не зміг вийти в коридор