– Тату, – сказала Пенелопа цілком серйозно, – лишається тільки одне пояснення: Розанна закохалася в містера Френкліна Блека з першого ж погляду.
Вам доводилося чути про гарненьких молодих панночок, що закохуються з першого погляду, і ви вважали це цілком природним. Але щоб служниця, яка вийшла з виправного будинку, негарна з себе і з деформованим плечем закохалася з першого погляду в джентльмена, що приїхав у гості до її пані?! Чи знайдете ви подібну нісенітницю в якому-небудь романі? Я реготав до сліз. Пенелопа за мою веселість розсердилась на мене.
– Я раніше не помічала, щоб ти був жорстоким, тату, – сказала вона дуже тихо і вийшла.
Слова моєї доньки немов облили мене холодною водою. Я розгнівався на себе за те, що розхвилювався, коли вона промовила їх, – але ж це було саме так. Тепер, з вашого дозволу, змінимо предмет розповіді. Жаль, що я змушений був написати про це – і не без причини, як ви побачите далі.
Настав вечір: дзвінок, який сповіщав, що вже час переодягатися до обіду, пролунав раніше, ніж містер Френклін повернувся з Фрізінголла. Я сам приніс гарячої води до нього в кімнату, сподіваючись почути після цього несподіваного запізнення про яку-небудь пригоду. Але на моє превелике розчарування (напевно, й на ваше) не скоїлось нічого. Містер Френклін не зустрівся з індусами ні по дорозі туди, ні на зворотному шляху. Він віддав Місячний камінь у банк, сказавши просто, що цей камінь дуже дорого коштує, і привіз розписку в кишені. Я зійшов униз, відчуваючи, що після всіх наших вранішніх тривог про алмаз кінцівка ця занадто буденна.
Як відбулася зустріч містера Френкліна з тіткою й кузиною, не знаю.
Я багато дав би, щоб прислуговувати за столом у цей день. Але при моєму становищі це прислуговування в домі за обідом (за винятком великих сімейних свят) означало б принизити свою гідність в очах інших слуг, – міледі й без того вважала мене досить схильним до прислуговування: ні до чого було шукати ще однієї нагоди для цього. Вісті з «верхніх сфер» того вечора принесли мені Пенелопа й лакей. Пенелопа сказала, що міс Речел ніколи не займалась так старанно своєю зачіскою й ніколи не здавалась такою веселою й гарною, як при зустрічі з містером Френкліном у вітальні. Лакей доніс, що додержання шанобливого спокою в присутності «високих гостей» і прислуговування містерові Френкліну Блеку за обідом – дві речі найбільш несумісні, які тільки доводилось йому зустріти при виконанні своїх обов’язків. Пізніше