Текст міг бути написаний віршами або прозою, важливо було лише не відходити від заданої теми. Члени групи не читали жодних книг, окрім творів одне одного, і з роками у них виробилася надзвичайна одностайність стилю, часом, попри відмінності у назвах, навіть важко було повірити, що всі ці твори написані різними людьми. Кожного року альманах «Грицева шкільна наука» публікував найновіші їхні тексти у новорічному спецвипуску.
Два роки тому «тигиринська група» розкололася на дві підгрупи – елітарну (10 письменників) та масову (3). Елітарна поставила собі за мету «розбудовувати вітчизняні інтелектуальні дискурси» і вимагала від своїх членів обов’язкового вживання у творах слів «симулякр» як найбільш характерного поняття для нашої деконструктивістської і постмодерної дійсності та «дискурс», бо члени групи дотримувалися переконання, що «наша дійсність – це лише хаотичний сплав випадкових дискурсів, який давно вже навіть не імітує впорядкованості».
Інша група, навпаки, заборонила своїм членам вживання усіх слів, значення яких людина із середньою освітою змушена була б шукати у словнику, зате вимагала обов’язкового цитування Леся Подерв’янського і вживання різноманітних «пішовнахуй», «самтинедойобок» чи «ябазарю», щоб навертати широкі народні маси до літератури, привчати їх до читання, перетворивши це на звичку. Обов’язковими у творчості цієї групи вважаються: описи еротичних сцен (щонайменше чотири на авторський аркуш), бійок (не менше, ніж у Шекспіра, тобто в середньому одне вбивство на 97 рядків), наявність переконливих головних персонажів – хлопця у шкірянці, спортивних штанах, із золотим «ролексом» та вибитим переднім зубом; дівчини із довгими волоссям та ногами, яка весь вільний час проводить у перукарні, хоча мріє проводити його на кухні та в дитячій; чесного міліціонера та міліціонера-хабарника, можливі також інші елементи за бажанням.
Ще кілька знайомих, як стверджують інші спільні знайомі, так і не подолали мідлайфкризи, що почалася з непомітної зміни харчових пріоритетів. Спершу вони просто ретельно пережовували їжу виключно рослинного походження, далі у них зростало відчуття глибокої відрази спершу до їжі іншого походження, а потім до всіх, хто вживає таку їжу, вони все більше часу проводили вдома і все менше серед людей, а навіть коли потрапляли у компанії, то одразу виділялися завдяки специфічному виразові обличчя й невтомному жуванню сирої моркви. Одного дня такі люди раптом обривають на півслові розмову і поспішають додому, бо відчувають, що квасоля у них на кухні саме досягнула ідеального ступеня зрілості і з неї терміново потрібно приготувати салат.