– Не страшно. Зайдеш до нас? Зараз прийде Макс із концерту, він привіз французьке вино, посидимо.
– Залюбки. Тільки переодягнуся.
Коли я замикала за собою двері, тримаючи в руках пляшку вина і шоколадку, майбутній Агатангел витягував із мого взуття яблука і складав їх назад на стіл. Очевидно, це мало символізувати вдячність за моє гуманне рішення. Повагавшись трохи, я знову відчинила двері, покликала щурика і взяла його з собою. Відтепер він супроводжуватиме мене майже всюди. Можливо, так мені вдасться знову відчути себе щасливим прихіпованим тинейджером. Точніше, тинейджеркою, хоча, можливо, у цьому віці це ще не настільки принципово.
Ще трохи про себе
Хоча виглядаю я не так уже й погано, як мені часом здається. Наприклад, більшість моїх знайомих, як виявилося, не помічала, що моїй посмішці від народження бракує «трієчки» справа. Аж поки я не почала носити брекети.
Або у мене справді такі неуважні знайомі, або ж із моєю посмішкою дійсно все не так погано. У кожному разі я вирішила позбутися цієї проблеми, так і не вирішивши остаточно, стоматологічна вона чи психологічна. Два роки тому я була однією з перших у Тигирині, хто носив брекети. Зараз ця мода стала вже повальною серед тинейджерів і більш поширеною серед людей мого віку. Старших я поки що не зустрічала.
Вікове обмеження більше стосується типу самих брекетів. Підлітки своїми пишаються, багато хто носить кольорові, аби було гарніше. Старші прагнуть непомітності, деякі навіть ставлять брекети на внутрішній стороні зубів, хоча коштує це дорожче, а болить більше.
Якщо вірити відгукам знайомих, брекети мені навіть пасують. І хоча я не переконана, що знайомим треба довіряти більше, ніж собі, у даному випадку довіряти схильна. Думаю, мене можна зрозуміти. Себе треба любити, і я намагаюся щосили. Хоча важко любити когось, кого знаєш так близько.
Але повернуся до автопортрета. Вбираюсь я майже завжди у чорні чоловічі костюми й білі сорочки. Можливо, для когось це надто демонстративно свідчить про дитячі травми моєї підсвідомості, але міняти через це стиль одягу я не збираюся. Крім того, так одягатися дуже зручно для людини, яка постійно мерзне. Навіть у найбільшу липневу спеку мені доводиться довго вагатися поміж сорочкою на короткий та на довгий рукав, причому перевага найчастіше опиняється на боці останньої. Чоловічий стиль одягу загалом дозволяє вбиратися значно тепліше, ніж жіночий.
Коротко стрижене волосся фарбую в яскраво-червоний колір, той самий «the real red», у вусі, в носі і в правому соску – пірсинг. Донедавна я ще носила пірсинг на лівій сідниці, на згадку про давнього коханця, якого це сильно збуджувало. Але сидяча робота примусила відмовитися від сентиментальності на користь зручності, і тепер у мене на один пірсинг менше.
У моїй зовнішності немає нічого особливого навіть для стандартів, нижчих за тигиринські, бо Тигирин, як уже неодноразово згадувалося, – зовсім не провінція. А в питаннях молодіжної