Ева-Марія і Ріхард – дуже милі люди, ми часто ходили разом з ними в кіно, їздили на пікніки за місто, збиралися за пляшкою вина в них або в нас вдома. Того вечора, коли ми прийшли до них, аби повідомити про своє рішення перебратися назавжди до України, вони довго і злякано відмовляли нас від такого відчайдушного кроку, що межував, на їхню думку, із самогубством. Що більше було випито, то більш патетичними ставали висловлювання і менш переконливими аргументи.
– Як можна жити в країні, де загинуло стільки тисяч невинних людей, де народився такий тиран, як Сталін, такий божевільний, як Ленін, де люди десятиліттями терпіли таку жахливу диктатуру і не наважувалися повстати проти неї? А про козацькі повстання минулого ти чув: Хмельниччину чи Коліївщину? Та тебе просто приріжуть там, – хвилювалася Ева-Марія за долю Германа, уважно розглядаючи його ширіньку.
– А тебе не мучить сумління, що ти живеш у країні, де до влади прийшов Гітлер? – відповідав питанням на питання Герман.
– То що тепер, наші діти не бавитимуться в одній пісочниці? – різко змінила тему Ева-Марія.
– Чому ні? Ви приїжджатимете до нас, ми – до вас, а можемо взагалі заснувати німецьку колонію на території колишньої Австро-Угорщини. – Герман уже бачив себе в далекому і щасливому майбутньому.
– Щоб компенсувати щорічну кількість емігрантів та заробітчан, які виїжджають сюди, до нас? – переконати Еву-Марію було не так просто.
Врешті Ріхард помирив усіх, виставивши на стіл чергову пляшку вина і проголосивши філософський тост:
– Час усе розставить на свої місця.
Ми випили і змінили тему розмови.
Так само чи приблизно так само поставилися до нашого рішення і решта знайомих. Лише батьки Германа зустріли новину з ентузіазмом.
У житті все треба спробувати, – сказала мама і додала: – Справжню сім'ю труднощі тільки згуртовують.
Батько почав розповідати, що він дуже багато читав про «магічний Схід», завжди мріяв туди потрапити, одного разу вони з дружиною навіть поїхали в туристичну подорож до Литви, їм там страшенно сподобалося, особливо відкрита ментальність людей, які там живуть. Йому це страшенно імпонує, тому він радий, що його син зважився на такий героїчний і достойний поваги вчинок, і може зі свого боку це тільки привітати. Закономірність і тут спрацювала та сама: що більше було випито, то менш аргументованою ставала розмова. Закінчив батько Германа довгою тирадою про те, як шкода, що німці програли війну, бо в іншому разі Львів тепер знаходився б у центрі Європи і не потрібно було б віз, щоб потрапити в це чудове місто.
Пристрасті по-галицьки. Спроба аналітичного дискурсу
Як на мене, вже саме слово «Галичина», як і зміст понять «галицький», «галицька», «галицьке», «галичанка», «галичанин», «галичанство», «галицька громада», «галицькі звичаї», «галицька