Ми їхали рейсовим автобусом, у якого були «надійні вікна на кордоні», тому Германові не пощастило зазнати класичних митних вражень від першого знайомства з нашою країною. Перетин кордону минув навдивовижу швидко, цьому посприяв ящик німецького пива, який зник з-під сидіння водія і майже непомітно для пасажирів опинився в кімнатці митного контролю. Єдиним яскравим враженням, яке випало на долю Германа дорогою до Львова, був туалет біля бензозаправки, де автобус зупинився. Ішов дощ, дорога була неасфальтованою, і стежка до цього дерев'яного приміщення із ще ніколи не відчутим Германом запахом розмокла. Двері, на яких червоною фарбою була написана велика літера «М», залишилися в Германа в руках після того, як він спробував їх відчинити. Завіси відвалилися, а зсередини вистрибнув переляканий когут. Перебуваючи під глибоким враженням від пережитого, Герман відклав плани задоволення природної потреби до Львова і стурбовано запитав мене, чи в нас всі кльозети такі.
– Не всі, але багато, – я вирішила не давати йому розслабитися, адже невідомо, яка несподіванка виявиться наступною і як зреагує на неї нетренована аристократична психіка наймолодшого нащадка аристократичного роду фон Драхенфельдів.
Але я недооцінила його. Герман дуже швидко збагнув, що дійсність, яка його оточує, не можна сприймати серйозно, треба бавитися у все це, ніби в захоплюючу гру. І гра ця йому страшенно сподобалася.
– Я ще ніколи не приймав душ із відра, – захоплено ділився він по телефону своїми першими враженнями з мамою.
Не знаю, що уявила собі після цього фрау фон Драхенфельд, але моїй мамі було незручно за невлаштований побут, який довелося відчути на власній шкірі першому баронові, який побував у темному і заставленому старенькими меблями помешканні, що в Німеччині давно потрапило б «на межу капітального ремонту» або стало б квартирою-музеєм на зразок нашого «Шевченківського гаю».
«Так жили, а в багатьох поселеннях живуть і досі народності західних українців», – розповідала б екскурсовод і демонструвала б особливо допитливим туристам ручну м'ясорубку виробництва 1955 року. Тому, хто вгадає призначення пристрою, повертаються кошти за екскурсію.
Так от, моїй мамі було страшенно незручно за відсутність теплої води, внаслідок чого й виникала необхідність приймати душ «з відра», тобто поливатися водою, нагрітою на газовій плитці. Германові сподобалася ця розвага. Щоправда, вже на третій день гріти воду йому набридло, тож він ставав під холодний душ і жодного разу не поскаржився на дискомфорт.
Намагаючись справити приємне враження на моїх рідних, Герман із порога висловив старанно підготоване в дорозі: