Комашина тарзанка (збірник). Наталка Сняданко

старовинні гробівці, за якими ніхто не доглядав, і щороку на них можна було зауважити невеличкі метаморфози. Вона розглядала літери, які зникали майже на очах, здогадувалася про зміст напівзатертих написів чудернацькими готичними літерами, дивувалася тривкості каменю і відчувала легку меланхолію цієї зникомості, у якій крім сумного було і щось дуже природнє, логічне. У кожному разі, якби їй довелося вибирати поміж таким меланхолійним і напіврозваленим цвинтарем і старанно вичищеним, упорядкованим і заметеним, вона однозначно і по-декадентськи віддала би перевагу першому. Найчастіше вона зупинялася перед двома могилами початку ХІХ століття. На одній був досить невеликий нагробок із каменя, схожого на граніт, із залишками чоловічого портрета, контури якого ще можна було роздивитися. В епітафії дружина старанно перерахувала всі регалії покійного чоловіка, генерала, який міг загинути, судячи з дати, у наполеонівських війнах, але сама залишилася анонімною і «люблячою». А навпроти цієї скромної, але тривкої могили був зведений справжній кількаметровий пантеон із червоної цегли, з вікнами і навіть вітражами. Великий фронтон із довгим траурним написом «Коханій дружині від чоловіка», а потім три рядки регалій самого чоловіка, дружина ж знову залишилася анонімною, навіть без дати народження, тільки з датою смерті. Такі цвинтарні лекції зі специфіки статевої психології і звичаєвості минулих століть вганяли Сарону в мрійливий меланхолійний настрій.

      Окремі лекції, як і окремих професорів, пригадати було значно важче. За винятком хіба що курсу з психології, який читала пані Людмила. Чомусь всі називали її просто пані Людмила, ніхто не звертався по батькові. Її прізвища Сарона пригадати також не змогла. Пані Людмила була знаною у всьому університеті, і не лише тому, що психологія чомусь вважалася обов’язковим предметом як у гуманітаріїв, так і на технічних факультетах. Сарона не мала нічого проти такої обов’язковості, їй подобалася психологія. Але пані Людмила вкладала у це поняття щось дуже своє, не схоже на конвенційні трактування. Сарона відвідала лише кілька її лекцій, про що тепер шкодувала, бо не мала повного уявлення про систему поглядів цієї жіночки. Пані Людмила закручувала своє довге волосся у класичну вчительську «дульку» і завжди куталася у велику хустину з червоно-зеленими квітами і люрексом. Куталася не вона одна, в університетських стінах із товстими мурами навіть у літню спеку бувало прохолодно, але такої кічової хустини і настільки старомодної навіть на ті часи «дульки» не було більше ні у кого з викладачів. Цим педагогічний склад університету вигідно відрізнявся від шкільних вчительок.

      На першій же лекції пані Людмила намалювала на дошці щось на зразок людського скелета, її малюнок нагадував дитячий. Десь у ділянці живота вона поставила хрестик, від нього вбік провела риску і написала під рискою «душа».

      – Душа – центральне поняття людської психіки, – диктувала пані Людмила, а помітивши, що розгублена аудиторія