А в московському посольстві США, як на зло, панувало безвладдя: Джек Метлок уже покинув місце служби, а новопризначений Роберт Страусс іще не склав присяги. Техасець, близький соратник Буша, не обтяжений знанням російської мови та дипломатичним стажем, мав стати прямим посередником між президентом США і Горбачовим. Тепер же виявилося, що Горбачов вимушено покинув сцену ще до того, як на неї вийшов Страусс. Буш зателефонував американському повіреному у справах Джиму Коллінзу, який уже побував у розташованому через дорогу московському Білому домі. І Коллінз розповів, що Білий дім відкритий, але жодних слідів Бориса Єльцина (який виступив рішуче проти путчу) він там не знайшов. Повірений запевнив, що американцям, які перебувають у Москві, ніщо не загрожує.
Це була єдина втішна звістка, яку Буш міг повідати журналістам, котрі юрмилися в тісній залі президентського будинку, ховаючись від дощу, принесеного ураганом «Боб». Буш висловив глибоке занепокоєння подіями в Москві. Він запевнив репортерів, що американський уряд ретельно відстежує ситуацію, але ще рано говорити, як розвиватимуться подальші події. Відповідаючи на запитання, Буш нагадав, що заколоти не завжди бувають успішними: «Вони можуть спочатку захопити владу, а потім піти проти волі народу». Пам’ятаючи пораду Скоукрофта, президент назвав зміну влади «позаконституційною» (не «неконституційною»). Похвали Буша на адресу Горбачова і його досягнень звучали як прощання. Він визнав, що не намагався вийти на зв’язок із Горбачовим. Найбільше Буша непокоїло, чи продовжать путчисти виведення радянських військ зі Східної Європи, розпочате Горбачовим, чи виконуватимуть рішення договору про СНО, інші домовленості щодо ядерної зброї. Він сказав, що, поки триватиме «позаконституційне» правління, уся допомога з боку США буде заморожена, але ніяких інших санкцій, якщо нове керівництво не порушить зобов’язань перед іншими країнами, ужито не буде.
І все ж Буш дуже не хотів спалювати мости між собою і путчистами. Він знайшов кілька добрих слів на адресу віце-президента Янаєва і, попри пряме запитання від журналіста, відмовився підтримати заклик Єльцина до загального страйку. У глибині душі Буш не міг повірити, що Янаєв – реальний організатор путчу. Своїми відчуттями він поділився з канцлером Німеччини Гельмутом Колем. Буш симпатизував радянському віце-президентові, з яким спілкувався під час недавнього візиту до Москви та Києва. Повернувшись до Вашингтона й дізнавшись, що Янаєв – завзятий рибалка, він відіслав йому кілька риболовецьких приманок з особистих запасів. Він не знав, чи дійшов подарунок до адресата. На прес-конференції Буш поділився «нечітким відчуттям», що Янаєв зовсім не проти реформ, однак визнав, що його дії свідчать про інше. Проте Буш висловив припущення – і, як показав час, мав рацію, – що головні заколотники – не Янаєв, а КДБ і військові чини з табору консерваторів107.
Прес-конференцію