Слід зазначити, що далеко не зразу літературний світ визнав геніальність книжок про Тома Соєра. Наприкінці XIX століття основним жанром дитячої літератури були нудні й набожні книжки з історіями про хороших і поганих дітей. У слухняних і хороших дітей життя складалося якнайкраще, і після смерті вони потрапляли до раю. А погані й неслухняні все життя коїли різні капості, тож їм неодмінно були уготовані шибениця й пекло. Твори Марка Твена цілком відрізнялися від традиційної дитячої літератури того часу. Читачі, причому й дорослі, й маленькі, були зачаровані витівками бешкетуватих пустунів Тома Соєра та Гека Фінна, які насолоджувалися життям і свободою й зовсім не були схожі на злочинців, які мають горіти в пеклі. Книжки «Пригоди Тома Соєра» (1876) і «Пригоди Гекльберрі Фінна» (1884) миттєво стали знаменитими. Пізніше автор задумав продовжити серію книжок про пригоди Тома і Гека. Так з’явилися «Том Соєр за кордоном» (1894) і «Том Соєр – детектив» (1896). Ці твори не стали такими популярними, як попередні, хоча вони, безперечно, також заслуговують на увагу.
У книзі «Том Соєр за кордоном» Марк Твен звернувся до своєї улюбленої теми подорожей. Як відомо, письменник і сам був завзятим мандрівником і начебто 29 разів перетнув Атлантичний океан. Ось і Том Соєр не бачив сенсу життя без подорожей і пригод, тому ладен був стати хрестоносцем, щоб вирушити у Хрестовий похід проти поган, і, судячи з усього, неактуальність цієї місії його зовсім не бентежила. Зрештою Томові трапилася нагода побачити справжню повітряну кулю, яка мала вилетіти в подорож із Сент-Луїса, сусіднього містечка. Чи варто дивуватися, що, коли повітряна куля злетіла, у її кошику опинилися трійко наших героїв – Том Соєр, негр Джим і Гекльберрі Фінн? На повітряній кулі мандрівникам вдалося долетіти до Сахари, познайомитися з цим дивовижним місцем та його мешканцями і не забувати безтурботно базікати один з одним на різні життєві теми. Героям так сподобалося подорожувати, що вони й не поверталися б у рідні місця, якби не тітка Поллі, яка пообіцяла, що вийде на ґанок і стоятиме там, здійнявши очі до неба, доки мандрівники таки повернуться.
У повісті «Том Соєр – детектив» Марк Твен дав можливість Томові Соєру побути слідцем. Історія розпочалася з того, що Тома Соєра і Гека Фінна відрядили до Арканзасу з невинним завданням – піднести настрій тітці Саллі й дядькові Сайласу, Томовим родичам. Та вже дорогою вони примудрилися знайти пригоди на свою голову. Хлопці викрили грабіжника, що вкрав діаманти, і допомогли йому втекти від подільників. З’явившись у містечку, Том і Гек виявилися втягненими у справжню детективну історію з убивством, у якому було звинувачено Томового дядька Сайласа, безневинного проповідника, не здатного скривдити й мухи. На суді, коли всі були цілком певні у винності бідолашного дядечка, бо ж він і сам зізнався у скоєному вбивстві, спостережливий і тямкий Том Соєр усе ж зміг розкрити цей заплутаний злочин.
Немає сумнівів, що Том Соєр і Марк Твен – це одна особа, і всі пригоди героя взято з дитячих літ письменника. Містечко, у якому мешкали Том, Гек і тітка Поллі, – це поселення Ганнібал, де провів дитинство маленький Семюель Клеменс – так насправді звали Марка Твена. Сем ріс на диво неспокійною дитиною. Він постійно устрявав у якусь халепу: то ловив у церкві жука, то балачками відвертав братів і сестер від молитви, то вночі вирушав на кладовище, то крав кавуни та яблука. Школу Сем зненавидів від першого дня і безбожно прогулював уроки. А ось читати маленький шибайголова вельми любив і з величезним задоволенням вигадував і розповідав своїм друзям різні незвичайні історії.
Письменником Сем став не одразу. Він устиг попрацювати складачем у друкарні, лоцманом на пароплаві, рудокопом у копальнях, репортером і журналістом у газетах. Перший відомий твір письменника – це гумореска «Славнозвісна жаба-стрибунка з Калаверасу» (1865), пізніше вийшла збірка оповідань «Простаки за кордоном», що стала надзвичайно популярною. Про свій талант Марк Твен сказав: «Мені знадобилося 15 років, щоб зрозуміти, що у мене немає ніякого літературного таланту. Але було запізно. Я вже не міг відмовитися писати, мої книжки зробили мене знаменитим».
Книжки про захопливі пригоди невгамовних друзів Тома Соєра і Гека Фінна так полюбилися читачам, що їх дотепер з незмінною цікавістю читають як дорослі, так і діти. У містечку Ганнібал навіть спорудили бронзові статуї Гека Фінна і Тома Соєра, що весело прошкують у пошуках нових пригод.
Том Соєр – детектив
Хоч якими дивовижними видаються пригоди, викладені в цій повісті, але я їх не вигадав, навіть публічне зізнання підсудного – дійсний факт. Усі деталі я взяв з давньої шведської кримінальної справи, змінив лише імена героїв, а місце подій переніс до Америки. Ще додав кілька епізодів, та тільки один чи два з них справді суттєві.
Розділ I
Том і Гек дістають запрошення
Це сталося навесні, здається, наступного року