Але з Ліндою було все інакше. Вона доручила мені чистити картоплю, а сама дивилась телевізор. Вона коментувала новини і говорила, що наша країна котиться до дна. Утім, на її думку, увесь світ котиться на дно, і скоро ми всі помремо. Після картоплі я отримала інше завдання – чистити гриби. Отак я сиділа над сміттєвим відром, нахилившись, чула нарікання Лінди. Мені було нудно, я взяла навушники і стала слухати музику. Так і минуло наше спільне приготування їжі. Поїдали ми наш кулінарний шедевр у повному мовчанні. Вона про щось згадувала, я про щось мріяла, вона тікала від реальності в минуле, а я тікала в майбутнє.
Моє життя стало полягати в очікуванні Ніколаса з відрядження, адже йому я могла розповісти про свої потреби, і кожен раз він допомагав мені, привозив мені крем або парфуми, нормальні людські дівочі труси, які не були схожі на панталони старої бабці або на дитсадкові труси з качечкою, якими мене щедро отоварювала моя прийомна матуся. Ще я отримувала красиві заколки на волосся і сережки. Та й взагалі, Ніколас був моїм дилером краси зі світу далеких країн і аеропортів. Він був моєю надією на прекрасне, на щось мого розміру, на щось, що смачно пахне і що робить мене жіночною. Ще ми кожного разу грали з ним в шахи. Він кожного разу піддавався мені, і я вигравала.
– Тільки в цей раз не піддавайся! – сказала я одного разу і помахала страхітливо пальцем!
– Обіцяю! – посміхнувся він і підморгнув.
– Серйозно! Я в цьому місяці переграла найрозумнішого ботана в нашій групі! Тому тепер я зможу здолати тебе!
– Вірю!
І так я знову виграла.
– Ти ж не піддавався? – вирішила на всякий випадок перевірити я.
– Ні, звичайно!
– Чесно?
– Чесно!
Я заплескала в долоні і поцілувала дядька в щоку. А потім попрямувала на