пам’яткам суміжних регіонів – Північного Кавказу, Передкавказзя і Кубані, Подоння, Дніпровського Лівобережжя і Середнього Подністров’я. Така «мішанина» в посудних наборах, ймовірно була наслідком якогось катастрофічного демографічного явища на Півночі Причорномор’я, пов’язаного із початком скіфського панування в регіоні, і, власне, приходом наступної хвилі кочових племен, відомих за пам’ятками новочеркаського типу. Принаймні зараз можна говорити про складання «образу» культури вже на початок VII ст. до н. е. і з того часу кардинальних змін у типології матеріального комплексу кизил-кобинської культури вже не відбувалося аж до її зникнення. Тобто саме це населення греки, засновуючи свої міста в Тавриді, через століття назвуть таврами. Таврський період поділяється таким чином на два етапи – ранній і пізній. Ранній (середина VIII – середина VI ст. до н. е.) – це час складання культури таврів, освоєння ними території кримських передгір’їв і гір. Пізній (середина VI – кінець IV/III ст. до н. е.) – час співіснування зі скіфами на півночі і грецькими містами на узбережжі. За таврського періоду формується три основні групи пам’яток таврів – західна, центральна і східна. Західна – це басейн річки Чорна, центральна тяжіє до середньої течії Салгіра (район нинішнього Сімферополя), східна міститься в горах у верхів’ях річок Зуя, Біюк- і Кучук-Мускомія. Можливо, існувала ще й південнобережна група, але вона дуже погано досліджена, тому ані про її хронологію, ані про характер поселень нічого наразі сказати не можна. Західна група – найстарша в культурі, власне, з неї і розпочалася кизил-кобинська культура в ХІІ ст. до н. е. Її основне поселення Уч-Баш зникає на початку таврського періоду. Замість нього в долині річки Чорна з’являється чимало невеликих поселень із доволі бідною матеріальною культурою, а в верхів’ях річки – могильники кам’яних скринь, цвинтарі, полишені населенням долин Чорної річки – Інкерманської, Каракобинської та ін. Зникає кизил-кобинська культура в цій групі разом із інтенсифікацією контактів із греками Херсонеса в середині – третій чверті IV ст. до н. е. У другій чверті IV ст. до н. е. поселення таврів пересуваються із передгір’їв і гір до кордонів хори Херсонеса. Якимось чином це населення було задіяне в економіці античного полісу. Проте частина поселень лишалась у передгір’ях. Такі контакти призвели до суспільного розшарування в середовищі таврів, що видно за розвитком їхніх некрополів впродовж IV ст. до н. е. Явище суспільного розшарування, коли із цивілізованими греками контактує лише верхівка племені, збагачуючись від цих контактів, а решта населення критично бідніє, простежено не тільки на хорі античних міст Криму, а й поблизу античних центрів Західної Європи. Як наслідок – наприкінці IV ст. до н. е. в західній групі пам’яток вже нема поселень із специфічною етнічною рисою таврів – чорно- і буролискованою керамікою із врізним орнаментом, заповненим білою пастою. Натомість з’являються
