У 1925 році закінчив Вищу віденську школу як спеціаліст із міжнародної торгівлі.
У Львові, вже після повернення з Відня, Ярослав зустрів Ростиславу Демчук – свою майбутню дружину й матір Любомира Гузара.
Ростислава навчалася у Львові в Жіночій учительській семінарії.
18 вересня 1926 року майбутні батьки Любомира одружилися.
У 1929–1939 роках Ярослав Гузар працював у Земельному банку. На той час у Львові існувало всього два банки – «Дністер» та «Земельний».
У 1939—1941-му – обіймав посаду головного бухгалтера в університеті імені Івана Франка. Потім аж до від’їзду зі Львова у 1944 році Ярослав Гузар працював у приватному бюро, яке завідувало роботою львівських кінотеатрів. Під час німецької окупації у місті діяло три кінотеатри. Ярослав Гузар збирав звіти щодо їхньої виручки.
Брав активну участь у культурному житті, співав у хорі «Сурма».
Переїхавши до Нью-Йорка 1949 року, разом з Леонтієм Крушельницьким заснували український хор «Думка», який дає концерти досі.
У Нью-Йорку Ярославу Гузару не довелося перебирати роботами. Родина приїхала за океан без жодних засобів для існування. Тому він одразу взявся за першу ліпшу працю. Спершу працював прибиральником у готелях. Потім три роки вів бухгалтерію однієї музичної фірми.
А згодом, і аж до пенсії, Ярослав Гузар був менеджером Народного українського дому. Також – касиром Союзу хорів Америки. Засновував і допомагав українським кредитним спілкам налагоджувати економічну діяльність.
Загалом мав добру репутацію фахівця у своїй сфері.
Помер Ярослав Гузар раптово 2 грудня 1963 року на 66-му році життя в Детройті, де гостював у родині своєї дочки Марти.
Марія Рипан, мисткиня, племінниця Любомира Гузара згодом загадувала: «Він був дуже веселої вдачі. Дуже любив людей. Весь час жартував. Мабуть, і вуйко Любко теж перейняв від нього цю манеру жартувати».
Ростислава Гузар (Демчук) народилася 8 травня 1905 року в селі Кальному Зборівського району на Тернопільщині. Тут ходила до школи. Її батько, Лука Демчук, теж був священиком. Мати Ростислави, Олена Билинкевич, так само походила з династії священиків. Остання парафія, де служив батько Олени Билинкевич, була в селі Рукомиші на Тернопіллі. Церква Святого Онуфрія в Рукомиші діє й сьогодні.
Про гарну вдачу й доброту священика Луки Демчука в Кальному люди згадують досі. Він не тільки допомагав парафіянам матеріально, а й займався освітою молоді. Учив дітей співати. Та йому так і не судилося здійснити багато планів, оскільки помер у молодому віці.
«Добре виховання, – розповідає Марія Рипан, – молитва, освіта і все українське – завжди було на першому місці в нашій родині».
Хоча на той час жінки не часто здобували освіту, Ростислава Гузар закінчила Жіночу вчительську семінарію у Львові. Після навчання повернулася в Кальне, де вийшла заміж за Ярослава Гузара у 1926 році. Після одруження пара короткий час мешкала в Галичі. Пізніше переїхала до Львова.