– Ви надто переймаєтесь, – заспокоїла його Пруденс. – Нехай той генерал грюкає донесхочу, тільки руки собі наб’є. Ви гадаєте, я б вас тримала, якби не могла порятувати? О ні, тим, хто мені подобається, я щирий приятель. У нас є задні двері, що виходять в інший завулок. Але, – додала вона, стримуючи Гаррі, що, зачувши благословенну вістку, одразу зірвався на ноги, – я не покажу вам, де вони, поки ви не поцілуєте мене. Поцілуєте, Гаррі?
– Аякже! – згадав за галантність Гаррі. – Тільки не за ті задні двері, а тому, що ви гарненькі й милі. – І двічі або тричі палко поцілував дівчину, що не менш ласкаво відповіла йому.
Пруденс відвела Гаррі до садової хвіртки і спитала, витягаючи ключа:
– Ви ще прийдете до мене?
– Неодмінно, – хіба ж не вам я завдячую життям?
– А тепер, – напутила дівчина, відчиняючи хвіртку, – біжіть чимдужче, бо я зараз відкрию генералові.
Гаррі навряд чи потребував таких напучень, страх гнав його в потилицю, і він ревно пустився бігти. Ще кілька кроків, гадалося йому, і він зможе спокійно і з честю повернутися до леді Ванделер. Та перш ніж йому пощастило пробігти ті кілька кроків, бідолаха зачув чоловічий голос, хтось, лаючись, гукав його на ім’я. Озирнувшись, Гаррі помітив Чарлі Пендрагона, що махав обома руками, аби він повернувся. Цей новий удар заскочив бідолаху так зненацька, вразив так глибоко, що Гаррі, перебуваючи в стані надмірного нервового збудження, навіть не подумавши, що робить, побіг іще дужче. Коли б він пригадав сцену в Кенсінгтонських садках, то, певне ж, виснував, що коли генерал йому ворог, то Чарлі Пендрагон не хто інший, як приятель. Та в голові у Гаррі все сплуталося, наче в гарячці, думка не могла зосередитись, секретар знай тупотів ногами.
Чарлі нетямився з люті, страшним голосом виригаючи прокляття навздогін секретареві. Він теж біг щодуху, але фізична перевага була не на його боці, лайки й гупання кульгавої ноги по бруківці чулися все далі й далі позаду.
У Гаррі знову відродилася надія. Вузька вуличка круто підіймалася вгору, проте навкруги ні душі, обабіч тяглися мури, над ними нависала зелень садків, а попереду, скільки око сягало, не видніло ні постаті, ні відчиненої хвіртки. Доля, втомившись переслідувати, тепер давала можливість порятунку.
Гай-гай! Добігши до каштанів, що буйним гіллям прикривали хвіртку, Гаррі побачив, як вона раптом відхилилася, показавши стежину, а на ній постать різничука з ночвами під пахвою. Секретар, навіть не роздивившись як слід, проминув хвіртку, лишивши хлопця на кілька метрів позаду, зате той придивився і був вельми здивований, побачивши, з якою не гідною джентльмена швидкістю пересувався незнайомець. Вийшовши за хвіртку, він почав глузливо підохочувати Гаррі.
Його поява немов надихнула Чарлі Пендрагона, насилу переводячи дух, він спромігся на крик:
– Стій, злодію!
Різничук ураз підхопив той крик і теж кинувся навздогін.
Секретареві стало вже непереливки.