В одному, правда, збігалися його обов’язок й інтереси, його великодушність і страхи – слід якнайшвидше позбутися коробки.
Гаррі підійшов до першого полісмена і чемно розпитав про дорогу. Виявилось, що до мети вже недалеко, і через кілька хвилин він підійшов до невеличкого, нещодавно пофарбованого і якнайретельніше доглянутого будинку. Дверний молоточок і ручка дзвоника просто сяяли, на підвіконнях то тут, то там видніли горщики з квітами, завіси з якоїсь пишної тканини закривали кімнати від очей цікавих перехожих. Увесь будинок дихав спокоєм і таємничістю, і Гаррі так перейнявся його духом, що тихіше, ніж звичайно, опустив молоток і чимстаранніше витер черевики.
Майже зразу двері відчинилися, Гаррі побачив досить привабливу молоденьку служницю, що з цікавістю стала розглядати його.
– Я приніс пакунок від леді Ванделер, – почав Гаррі.
– Знаю, – кивнувши головою, відповіла дівчина, – але господаря нема вдома. Може, ви залишите мені?
– Не можу, – зітхнув Гаррі. – Мені звеліли передати йому тільки з певною умовою, отож, боюсь, я мушу просити у вас дозволу зачекати.
– Що ж, гадаю, мені можна вас впустити. Мені тут досить самотньо, а ви, скажу вам, ніби не такі, щоб з’їли дівчину. Але шануйтесь і не питайте імені господаря, однаково я не скажу.
– І ви таке кажете? – скрикнув Гаррі. – Ну й дивина! Сьогодні на мене всюди чигають несподіванки. Все-таки про одне я, мабуть, можу спитати, не порушивши заборони. Він власник цього будинку?
– Ні, він тільки наймає, ще й тижня не минуло, – відповіла дівчина. – А тепер і я вас запитаю: ви знаєте леді Ванделер?
– Я її особистий секретар, – запишався Гаррі.
– Вона гарна, правда ж? – знову спитала дівчина.
– О, прекрасна! – вигукнув Гаррі. – Напрочуд мила, ласкава, добра!
– Та й ви нівроку, – зауважила дівчина. – Закладаюсь, ви варті цілого десятка леді Ванделер.
– Я? – вкрай розгубився Гаррі. – Я тільки секретар!
– Це ви для мене кажете? – аж ніби образилась дівчина. – Певне, тому, що я, коли ваша ласка, тільки служниця. – Але побачивши, що Гаррі щиро збентежився, пожаліла його: – Ні, я вірю, ви не мали такого на увазі, просто ви сподобались мені, а про леді Ванделер я й думати не хочу. Ох ті панії! – зітхнула вона. – Як можна серед білого дня посилати з коробкою під пахвою такого стеменного джентльмена, як ви!
Розмовляючи, Гаррі і дівчина не сходили з місця, вона стояла на порозі, а він на хіднику, тримаючи коробку і скинувши капелюха, щоб прохолонути. Та після останніх слів дівчини Гаррі, вже не витримуючи таких одвертих компліментів своїй