Закохані вносять зміни у своє життя, щоб підлаштуватися під коханого.
Закохані стають залежними від стосунків, дуже залежними. Шекспірівський Антоній звертався до Клеопатри: «серцем міцно я до твого прив’язаний стерна»[3]. У стародавній єгипетській ієрогліфічній поемі описано таку ж залежність: «Моє серце стало б рабом, / якби вона мене обійняла»35. Трубадур ХІІ століття Арно Даніель писав: «Я з голови до п’ят належу їй»36. Але найпристраснішим був Кітс, пишучи:
І подихам [її] вести нечутний лік –
Так вічно жить або ж заснуть навік[4].
Закохані настільки залежні від об’єкта пристрасті, що невимовно страждають від «тривожної окремішності», коли не підтримують із ним зв’язок. Вірш японського поета-аноніма Х століття щемить відчаєм.
Сіріє ранок
слабким мерехтінням
першого світла. Задихаючись від суму,
я допомагаю тобі одягнутися37.
Закохані – це маріонетки, якими керують сердечні струни інших.
У результаті закохані часто відчувають надзвичайну емпатію до коханих. В анкетуванні 64 % чоловіків та 76 % жінок погодились із твердженням: «Я почуваюся щасливим, коли ____ щасливий(а), і сумним, коли він/вона сумний(а)» (додатки, питання № 11).
Поет Е. Е. Каммінґс прекрасно пише про це, кажучи: «вона сміялася його радощами, вона плакала його горем». Багато закоханих навіть готові пожертвувати собою заради коханих. Мабуть, Адамова жертва заради Єви – найдраматичніша в західній літературі. У творі Мільтона, дізнавшись, що Єва з’їла яблуко, Адам теж вирішує з’їсти заборонений плід, знаючи, що це призведе до його вигнання разом із нею з Едемського саду та до смерті. Адам каже: «Бо з тобою / Я вирішив померти»38.
Страждання часто живлять полум’я. Я називаю це цікаве явище «фрустрація-потяг», але воно більш відоме як «ефект Ромео та Джульєтти». Соціальні чи фізичні бар’єри розпалюють закоханість39. Вони дозволяють людині відкидати очевидні факти, зосередивши увагу на надзвичайних якостях об’єкта пристрасті. Це можуть стимулювати навіть сварки та тимчасові розриви з коханими.
Одним з найкумедніших літературних прикладів того, як небезпека посилює закоханість, є одноактна п’єса Чехова «Ведмідь»40.
У цій драмі дратівливий землевласник Григорій Степанович Смирнов приходить до будинку молодої вдови, щоб забрати гроші, які заборгував йому її покійний чоловік. Жінка відказує, що не заплатить ні копійки. Вона пояснює, що в жалобі, та кричить на нього: «Я не налаштована на грошові справи». Смирнов висловлює тираду проти всіх жінок, називаючи їх лицемірками, талалайками, пліткарками, скандалістками, ненависницями, наклепницями, брехунками, пустими, метушливими, безжалісними та нелогічними. «Бр-р-р-р! – здригається він. – Мене аж трусить від люті». Його злість викликає її гнів, і вони починають ображати