Пан комісар ненадовго замовк, прикривши очі. Але, видно, гострий напад болю його скоро покинув, і Якуб Собеський продовжив:
– Знаєш, пане Дзевульський, що план створення реєстрового козацтва дозрів ще сто років тому, під час правління великого князя литовського і короля польського Сигізмунда I? Тоді розглядалися два варіанти: перший – організація реєстрового війська для захисту південних кордонів і виконання функцій нагляду за населенням, а другий – знищення всіх козаків!
– А як же татари? – не витримав Антонім.
– Слушно. Без козаків не здолати ординців. Тому мій учений друг, публіцист пан Пальчовський, у своїй книзі, яка так і називається: «Про козаків – знищити їх чи ні?»[64], дає відповідь: винищити козаків безчесно, марно й неможливо. Безчесно – бо це значить знищити християн, тоді як Украйна при дворах європейських вважається єдиною огорожею християнства від турка. Марно – бо замість сусідів-козаків матимемо турків і татар. А що краще? І останнє: неможливо – бо ще за часів короля Стефана хотіли винищити козаків, та відклали намір через неможливість, а тоді козаків було набагато менше, ніж тепер. І все ж як приємно зустріти реєстрових русинів-козаків, які ревно ставляться до своєї служби. Ба більше: я їх запитав, і вони без заминки повторили текст присяги, яку давали при вступі на службу короля: «…коритися, виконувати всі накази і постанови його королівської милості, припиняти будь-яку непокору й свавілля, а також ні особисто, ні через будь-кого не виступати проти турецького султана, ні на суші, ні на морі, крім як за наказом його королівської милості Речі Посполитої; якщо ж хтось захоче таке зробити, а я про це дізнаюся, то зобов’язаний буду