До нього підійшов Джезріен.
– Вони мають нас за богів, – прошепотів Калак. – Вони розраховують на нас, Джезріене: адже, крім нас, у них нікого немає…
– У них є Променисті. Цього досить.
Калак похитав головою.
– Але ж ворог! Це не спинить його. Він зуміє завдати удару. Ти й сам це знаєш.
– Можливо, – король Вісників не захотів удаватися в подальші пояснення.
– А як же Талн? – запитав Калак, укотре згадавши: вогонь, смалена плоть, біль – знову, і знову, і знову…
– Нехай краще страждає один, аніж десятеро, – прошепотів Джезріен. Він виглядав на диво спокійним, навіть холодним: немов чорна тінь, яку в сонячний, спекотний день відкидає позад себе чесна й благородна людина.
Джезріен знову підійшов до утворюваного мечами кола. І раптом тоді, матеріалізувавшись із імли, у його руках зблиснув власний меч, усе ще вогкий від конденсату.
– Усе вже вирішено, Калаку. Тепер кожен сам по собі й нехай не намагається розшукати інших. Клинки ми залишимо тут. Термін нашої Присяги закінчується просто зараз.
При цих словах він підняв свій меч і ввігнав його в кам’янистий ґрунт поряд з іншими сімома. На якусь мить Джезріен завагався, поглядаючи на нього, але потім кивнув головою і відвернувся, неначе засоромився.
– Ми з доброї волі взяли на плечі цей тягар. Що ж, ми можемо й вибавитися від нього, якщо забажаємо.
– А що ми скажемо людям, Джезріене? – запитав Калак. – Яким вони пам’ятатимуть цей день?
– Усе дуже просто: скажемо, що зрештою вони перемогли, – відказав Джезріен, ідучи геть. – Гадаю, вони повірять. Хтозна: адже це може виявитись і правдою.
Якийсь час Калак проводжав поглядом Джезріена, котрий ішов випаленою рівниною. Врешті він прикликав власний Клинок і всадив його в камінь поряд з іншими вісьмома. Потому повернувся й пішов у напрямку, протилежному до обраного Джезріеном.
Та все ж він не міг не озиратися на кільце мечів і дещицю вільного місця. Там мав би стриміти десятий Клинок – зброя того, кого вони втратили. Навіть гірше: покинули. «Прости нам», – подумав Калак і попрямував геть.
4500 років по тому
Пролог
Убити
«Людська любов холодна, наче води гірського потоку, що тече за лічені кроки від льодовика. Ми в його владі. О, Прародителю бур… ми в його владі. Ще якихось тисяча днів – і подме Вічновій», – записано в перший день тижня пала місяця шаш року 1171 зі слів темноокої породіллі середніх років за тридцять одну секунду до того, як вона померла. Дитину врятувати не вдалося.
Сет-син-сина-Валлано, Заблудлий із Шиновару, одягся в біле того дня, коли мав убити короля. Взагалі-то