Шлях королів. Брендон Сандерсон

до рота флягу й напився. Вода була прохолодною та чистою – в ній уже відстоявся крєм. Бо якщо ковтнути крєму – коричневої мулистої речовини, що випадала разом із дощем, – можна було завиграшки захворіти. Усі це знали, не лише лікарі. Воді завжди давали відстоятися з деньок, тоді зливали питну верховідку, а крєм пускали на гончарні вироби.

      Лурґ нарешті закінчив свій кокон. Тіен одразу ж потягнувся за фляжкою.

      Кел стримав його руку.

      – Тіене, він стомився. І не буде більше стрибати туди-сюди.

      – У-у.

      Старший брат опустив фляжку, плескаючи меншого по плечу.

      – Я посадив лурґа на цей камінчик, щоб ти міг узяти його з собою. Пізніше зможеш знову з ним погратися.

      Кел хмикнув:

      – Або підкинути батькові в ванну через вікно.

      Зачувши про таку можливість, Тіен розплився в усмішці.

      – Йди подивися, чи не видно де ще одного кокона. Якщо спіймаємо двох, то з одним ти гратимешся, а іншого підкинеш у ванну.

      Тіен обережно відклав камінець убік і весело понісся через валуни. Кілька місяців тому схил цього пагорба був зруйнований під час великобурі. Розтрощений, ніби по ньому зацідила кулаком якась величезна істота. Люди балакали, що така стихія могла розвалити й будинок. Вони пускали до Всемогутнього димом свої подячні молитви й одночасно шепталися про небезпечних істот, що бродять у темряві під час великобур. Хто ж стояв за цим розором – Спустошувачі чи примари Загублених Променистих?

      Ларал знову дивилася у бік маєтку. Дівчинка нервово розгладжувала сукню: останнім часом вона стала куди охайнішою та вже не бруднила одягу так, як раніше.

      – Ти все ще думаєш про війну? – запитав Кел.

      – Хм… Так. Думаю.

      – Я так і знав, – промовив він. Усього кілька тижнів тому через їхнє містечко проходили армійські вербувальники, які забрали з собою кількох старших хлопців, хоч і змушені були попередньо заручитися згодою градоправителя Вістіова. – Як ти гадаєш, що розтрощило ці скелі під час великобурі?