– Виходить, тобі не платили за те, щоб ти був чесним? – запитав Рафаель.
– Милосердна мати божа, та хто ж мені стане платити за чесність! – вигукнув наглядач.
– У такому разі візьми сокиру й відкрий ящик, – довів свою думку до логічного кінця Рафаель. – Ми цього зробити не можемо, адже Педро має поділитися з нами своїми двома песо, виходить, нам теж заплатили за чесність. Відкривай ящик, Ігнасіо, а то ми помремо від цікавості.
– Ми тільки подивимося, тільки подивимося, – схвильовано бурмотів Педро, коли Ігнасіо підчепив одну з дощок лезом сокири. – Потім ми знову закриємо ящик і… Та просунь же туди руку, Ігнасіо! Ну, що там, га?… На що схоже?
Ігнасіо довго порпався й витягав щось. Нарешті з’явилася його рука із затиснутим у ній картонним футляром.
– Ага! Будь акуратним: адже доведеться класти назад, – попередив його Педро.
Коли футляр і незліченні обгортки було знято, жандарми побачили велику пляшку з віскі.
– Оце упакування! – здивовано пробурмотів Педро. – Очевидно, щось надто добре, раз його так оберігають.
– Американське! – зітхнув інший жандарм. – Тільки один раз у Сантосі я куштував американське віскі. Чудова штука! Я від нього відразу таким хоробрим став, що вискочив прямо на арену під час бою биків і голіруч кинувся на розлютованого бика. Щоправда, бик мене збив, але на арену я все-таки вийшов!
Педро взяв пляшку й намірився відбити їй шийку.
– Стривай! – вигукнув Рафаель. – Тобі ж заплатили за те, щоб ти був чесним.
– Заплатили, та я сумніваюся, що той, хто дав мені гроші, сам чесний, – заперечив Педро. – Це ж контрабанда. Старий, напевно, не платив мита. В нього контрабандний товар. Тому з чистою совістю ми заволодіємо ним. Ми його конфіскуємо й знищимо.
Не чекаючи, доки пляшка обійде коло, Ігнасіо та Рафаель дістали ще кілька пляшок і відбили їм шийки.
– «Три зірочки» – найкраще віскі! – тихо промовив Педро Зурита, показуючи на торговельну марку. – Розумієте, у грінго не буває поганого віскі… Одна зірочка – це віскі дуже добре; дві – чудове; а три – що ліпшого й бути не може. Це я знаю. Грінго – мастаки щодо міцних напоїв. Наша пулька їх не влаштує.
– А чотири зірочки? – поцікавився Ігнасіо хрипким від горілки голосом.
Очі його маслянисто блищали.
– Чотири зірочки? Друже Ігнасіо, чотири зірочки – це або миттєва смерть, або вічне блаженство.
Не минуло й кількох хвилин, як Рафаель, обійнявши іншого жандарма, уже називав його «братиком» і твердив, що людині для повного щастя потрібно зовсім мало на цій землі.
– Старий – бовдур, тричі бовдур і ще тричі по тричі бовдур, – наважився вставити Августіно, жандарм із похмурим обличчям, що уперше за весь цей час розтулив рота.
– Слава Августіну! – вигукнув Рафаель. – Дивіться, яке чудо зробили «Три зірочки»! Розв’язали йому язика!
– І – ще раз тричі бовдур ваш