“Weren’t you a little shaky by Southend Pier one day, and wanted to be thrown overboard?”
“Southend Pier!” he replied with a puzzled expression.
“Yes; going down to Yarmouth, last Friday three weeks.”
“Oh, an – yes,” he answered, brightening up; “I remember now. I did have a headache that afternoon. It was the pickles, you know. They were the most disgraceful pickles I ever tasted in a respectable boat. Did you have any?”
For myself, I have discovered an excellent preventive against seasickness, in balancing myself. You stand in the centre of the deck, and, as the ship heaves and pitches, you move your body about, so as to keep it always straight. When the front of the ship rises, you lean forward, till the deck almost touches your nose; and when its back-end gets up, you lean backwards. This is all very well for an hour or two; but you can’t balance yourself for a week.
George said:
“Let’s go up the river.”
He said we should have fresh air, exercise and quiet; the constant change of scene would occupy our minds including what there was of Harris’s; and the hard work would give us a good appetite, and make us sleep well.
Harris said he didn’t think George ought to do anything that would have a tendency to make him sleepier than he always was, as it might be dangerous. He said he didn’t very well understand how George was going to sleep any more than he did now, seeing that there were only twenty-four hours in each day, summer and winter alike; but thought that if he did sleep any more, he might just as well be dead, and so save his board and lodging.
Harris said, however, that the river would suit him to a “T.” I don’t know what a “T” is (except a sixpenny one, which includes bread-and-butter and cake ad lib., and is cheap at the price, if you haven’t had any dinner). It seems to suit everybody, however, which is greatly to its credit.
It suited me to a “T” too, and Harris and I both said it was a good idea of George’s; and we said it in a tone that seemed to somehow imply that we were surprised that George should have come out so sensible.
The only one who was not struck with the suggestion was Montmorency. He never did care for the river, did Montmorency. “It’s all very well for you fellows,” he says; “you like it but don’t. There’s nothing for me to do. Scenery is not in my line, and I don’t smoke. If I see a rat, you won’t stop; and if I go to sleep, you get fooling about with the boat, and slop me overboard. If you ask me, I call the whole thing bally foolishness.”
We were three to one, however, and the motion was carried.
Розділ перший
Троє недужих. Страждання Джорджа і Гарріса. Жертва ста семи жахливих хвороб. Корисний рецепт. Ліки від хвороб печінки у дітей. Ми погоджуємось на тому, що перевтомились і потребуємо відпочинку. Тиждень на морських хвилях? Джордж пропонує подорож Темзою. Монтморенсі висуває заперечення. Пропозицію прийнято більшістю трьох голосів проти одного.
Нас було четверо: Джордж, Вільям-Семюел-Гарріс, я і Монтморенсі. Ми сиділи в моїй кімнаті, курили й розмовляли про те, що ми нікуди не годимося – тобто, звичайно, з погляду здоров’я.
Усі ми почували себе кепсько, і це вже неабияк тривожило нас. Гарріс сказав, що в нього інколи якось дивно паморочиться в голові і він тоді сам не тямить, що робить. Джордж озвався, що й у нього теж буває таке запаморочення, коли він сам не тямить, що робить. Ну а в мене було не гаразд із печінкою. Я знав, що в мене розладналась печінка, бо щойно прочитав рекламу патентованих пілюль від печінкових хвороб, де були описані різні симптоми, за якими можна визначити, що у вас хвора печінка. І всі ті симптоми я знайшов у себе.
Дивовижна річ: щоразу, коли я прочитаю рекламу якихось патентованих ліків, я неодмінно доходжу висновку, що хворію на описану в тій рекламі хворобу, і то в найтяжчій формі. Усі перелічені там симптоми якнайточніше збігаються з тим, що відчуваю я.
Пам’ятаю, якось я пішов до бібліотеки Британського музею, щоб прочитати, чим лікують одну легку хворобу, що саме причепилася до мене, – здається, сінну гарячку. Виписавши потрібну книжку, я перечитав там усе, про що хотів дізнатись; а потім машинально почав ліниво гортати сторінки й вивчати всілякі хвороби. Забув уже, як називалась перша, що на неї я наткнувся, – якась жахлива, згубна недуга, – але, ще не перебігши очима й половини «попередніх симптомів», я упевнився, що хворію на неї, і то тяжко.
Кілька хвилин я сидів, заціпенілий із жаху; а потім, уже з байдужістю відчаю, знову почав гортати книжку. Натрапив на черевний тиф, перечитав його симптоми й відкрив, що я хворий і на черевний тиф – певне, вже кілька місяців хворий, сам того не знаючи. Мені стало цікаво, які ж іще хвороби є у мене. Знайшов у книжці хворобу св. Віта і, як і сподівався, виявив, що хворію й на неї; тоді мене по-справжньому зацікавив стан мого здоров’я, я вирішив з’ясувати його до кінця й почав читати про всі хвороби підряд, за алфавітом. Прочитав про ангіну – і виявив, що вона в мене тільки починається,