Київські митрополити ХVІІ–ХVІІІ ст.. Юрій Мицик

Рафаїл) та четверо слуг. Так, наприкінці березня 1630 р. прибуло в Путивль, що розташовувався на тодішньому кордоні між Річчю Посполитою та Московською державою, невелике посольство митрополита (всього 4 душі), яке очолювали ієромонах Йосиф та брат митрополита – Андрій Борецький. Вони мали передати царю Михаїлу та його батьку Філарету лист й майстерно зроблену шкатулку, а також листи до суздальського архієпископа та деяких інших осіб. Вісті (вочевидь про повстання на чолі з Тарасом Трясило) цареві і патріарху від митрополита повіз путивлець Григорій Гладкий. На початку серпня того самого року (після поразки повстання Тараса Трясила) нове посольство Борецького: племінник митрополита (син Андрія) Павло «Князитцкий» та запорозький козак Іван «Никитин».

      У своєму нелегкому, тернистому архіпастирському служінні митрополит Іов дбав про свою паству, як ревний святитель. Перш за все він адміністративно впорядкував свій капітул при кафедрі, що знаходилась у Михайлівському Золотоверхому монастирі. Також капітул існував і в іншому місці митрополичої єпархії – Слуцьку, при соборній церкві, причому митрополит активно підтримував православних Білорусі. Так, він листувався з власником Слуцька, магнатом – кальвіністом Криштофом Радзівілом, щоб той підтримував православних, обговорював з ним питання про направлення кадрів з Київської братської школи в Слуцьк, де князь заснував колегіум, посилав на службу до князя старшого сина Стефана з сином значного товариша Війська Запорозького Михайла Зубовича – Біляша. У квітні-травні 1629 р. під час перебування в Корці митрополит пише послання до православних Любліна, закликаючи їх до твердості в православній вірі, до збереження церковної дисципліни. За святительства Іова Борецького у Київській митрополії зросла кількість монастирів. Митрополит доклав чимало зусиль до розбудови шкіл та друкарень. Сам він був автором декількох праць полемічного характеру, найвідоміші з яких: «Діалог про православну віру» (1606), «Пересторога, вельми потрібна на потомні часи православним християнам» (1605—1606), «Протестація» (1621).

      У травні 1630 р. у битві під Переяславом під час антипольсько-го повстання загинув син митрополита. Це погіршило стан здоров’я Борецького, якому й раніше московський патріарх Філарет посилав лікаря Гаврила. Передчуваючи своє близьке упокоєння, митрополит склав духовний заповіт, у якому обрав архімандрита Петра Могилу та луцького єпископа Ісаакія Борисковича головними опікунами як Золотоверхого монастиря, так і свого майна. У заповіті святитель наказував, щоб при братствах засновували школи. Грецькі та латинські книги власної бібліотеки він дарував архімандритові Петру Могилі, а слов’янські й польські заповів Свято-Михайлівському монастирю. Доньці своїй Євпраксії та небозі, якби тільки вони схотіли стати черницями, заповідав нову келію у жіночому Іоано-Богословському монастирі, де раніше була ігуменею його колишня дружина. Заповідав також митрополит Іов і свій двір «черкашинов-ський» на