Згідно з місцевою традицією, на вході в кожну пагоду прийнято знімати взуття і заходити всередину босоніж. Спочатку це здавалося Анні дивним, а ногам ставало трохи мулько. Але потім Анна звикла. Вона знімала взуття вже автоматично, незважаючи на чорні від бруду підошви. У пагодах зустрічалися різні образи Будди. Хтось із них посміхався, хтось дивився суворо і відсторонено, але всюди відчувалися спокій і блаженство.
Зачаровані архітектурою старовинних споруд, Анна і Жульєн зайшли в середину нової пагоди. Місцевий художник, який продавав картини, радісно замахав рукою до гостей. Побачивши твори мистецтва, Анна зрозуміла, що то справжні шедеври, і їх треба обов’язково купити. Але за кілька хвилин уже опанувала себе. Малюнки дійсно були дуже красиві, проте ніякі не шедеври, а звичайні розмальовки на спеціальному папері або тканині, яка не мнеться. У казку, що це унікальний розпис від відомого місцевого автора, можна повірити лише один раз. Далі на шляху зустрічалися десятки таких же «шедеврів». А кожен митець намагався переконати, що його картини – рідкісні твори мистецтва. Розгублена Анна так і не наважилася щось придбати.
Біля пагоди Мінгала (Mingala Zedi Pagoda) Жульєна й Анну зустріли місцеві дітлахи, які намагалися щось продати. Найсміливіша дівчинка обережно взяла Анну за руку й показала на табличку перед входом до пагоди, на якій була зображена перекреслена жіноча фігура в шортах, а натомість намальована фігура у довгій спідниці. Юна бірманка відпустила руку Анни і серйозно промовила:
– Лонджі!
Вона повторила це кілька разів і потім розгорнула одну зі спідниць і пов’язала її на талії Анни.
– Beautiful, – сказала дівчинка, цього разу вже смикаючи Жульєна за руку.
Дівчинка виглядала років на вісім. Смагляве, обвітрене личко, брудні ніжки і ручки, і сама вона дуже худенька. Анна ще хвилини дві сумнівалася, але потім відповіла:
– О’кей!
І хоч озвучена ціна за лонджі виявилася вдвічі вища стандартної, Анна віддала дівчинці п’ятнадцять доларів із легким серцем. Їй просто хотілося чимось допомогти цій маленькій бірманці й купити у неї лонджі – це все, що Анна могла для неї зробити. Опісля до Анни підбігли ще двоє дівчаток трохи старшого віку. Вони вже посмілішали і почали показувати пальцями на обличчя Анни. Одна з них попросила дозволу торкнутися щоки. Дівчатка із захватом дивилися на іноземну гостю, вони були здивовані кольором і гладкістю її шкіри. У Анни з собою був крем для засмаги, тож вона по крапельці нанесла його на маленькі ручки і замурзані темні личка.
Чим вище Жульєн і Анна піднімалися вгору на пагоду, тим прекраснішими ставали краєвиди навколо. Внизу розлігся весь Баган – такий старий і урочистий, місто мертвих уночі й живіше всіх живих удень. У ньому поєдналися історія та сучасність. Удалині виднілася сучасна дорога, а зовсім поруч селянин повільно переганяв віз, запряжений волами. Для нього час зупинився, чоловік нікуди не поспішав,