Я скористалася з цього знання, щоб упорядкувати свої дні.
Я змінила світогляд і почала розглядати свій час удома як дарунок: я можу багато часу проводити з батьками. Моя роль у домогосподарстві більше не була дитяча; найпевніше, батьки ставилися до мене як до дорослої людини, тому наші стосунки перейшли у взаємну повагу й увагу. Майже щодня я відвідувала свого дідуся, який також жив у місті, і захоплено слухала його розповіді. Я поновила зв’язок із кількома близькими шкільними друзями, від яких відійшла впродовж останніх кількох років.
У коледжі я часто була занадто зайнята або напружена, щоб готувати здорову їжу чи достатньо займатися спортом. Тепер, коли зосередилася на тому, щоб кожний день робити шедевром, я знаходила час, щоб піклуватися про своє здоров’я. Я почала прокидатися рано й бігати в парку поруч із будинком. Відвідувала також місцеві фермерські ятки й купувала більше фруктів та овочів, відшукуючи в інтернеті рецепти здорових страв. За два тижні я відчула себе сильнішою й енергійнішою, ніж була до того. Ранкові вправи стали для мене дорогоцінним часом, щоб подумати й підтримати зв’язок зі своїм внутрішнім «я».
Я записалася волонтером до школи, щоб допомагати діткам писати й читати, відвідувала літніх людей у будинку для престарілих, зв’язалася з волонтерським центром нашого міста й допомагала чистити пляжі та організовувати заходи зі збирання коштів.
І я почала щодня писати по дві години. Я хотіла стати письменницею, але мій «письменницький» розклад у коледжі був нестабільний – інколи по двадцять хвилин на день, інколи жодного слова за тижні, а потім усі вихідні на самоті у своїй кімнаті з ноутбуком. Установивши графік, я змогла легше перейти в «письменницький ритм». Інколи слова виникали легко. Інколи я більшу частину двох годин, відведених на писання, витріщилася у вікно, записуючи несклáдні нотатки. Однак мої сторінки з писаниною почали набувати цілісності. Я писала статті, есеї, короткі оповідання. Я навіть почала писати роман!
Деякі дні не були такі збалансовані, як інші. Неочікувано виникали завдання та проблеми; не кожен день минав так, як я запланувала. Проте щоночі, згадуючи в ліжку про події минулого дня, я відчувала надзвичайне задоволення й пишалася собою. Я справді думаю, що кліше «на все є причина» правильне. Озираючись назад, розумію: найкраще, що я могла зробити, – це повернутися додому після коледжу. Тепер, коли за кілька місяців вступатиму в аспірантуру, відчуваю себе зосередженою, оновленою і щасливою через те, ким я є.
Я не невдаха, ніколи нею й не була. Тепер я розумію, що найбільше мене стримував негативний світогляд. Мій «успіх» не залежить від того, що думають інші або роблять мої однолітки, він