– Мені треба повертатися на роботу, – нарешті вимовила я. Він одягнув мене, зібравши мій одяг з підлоги, вдів сережки в мочки вух, розчесав моє мокре волосся.
– Коли ти закінчуєш роботу? – спитав він.
Я подумала про Джейка, який чекатиме на мене вдома.
– О шостій.
– Я прийду, – сказав він.
Цієї миті я мала б сказати, що в мене є партнер, дім, ціле інше життя. Замість цього я притягнула його до себе і поцілувала обвітрені губи. Я насилу заставила себе відірватися від нього.
Сама, в таксі, я уявляла його, згадувала, як він торкався мене, його смак, його запах. Я не знала, як його звати.
Глава 3
Задихана, я прибігла до офісу. Ухопила якісь папери з простягнутої руки Клавдії і зайшла до себе. Я продивилась їх. Нічого термінового. Надворі сутеніло, і я спробувала побачити своє віддзеркалення у вікні. Я хвилювалася через свій одяг. Він сидів на мені якось дивно, бо його знімав і надівав незнайомець. Мені здавалося, що інші теж це помічають, а не тільки я. Може, він неправильно ґудзики застібнув? Чи, може, пола завернулась десь. Начебто все нормально, але я не була впевнена. Я взяла косметичку і побігла до туалету. Під жорстким світлом я обдивилася себе в дзеркалі, чи не припухли в мене губи і чи немає синців. Я трохи підфарбувалася помадою і олівцем. Моя рука тремтіла. Мені довелося вдарити нею об раковину, щоб угамувати дрож.
Я подзвонила Джейкові. Було чутно, що він там чимось зайнятий. Я сказала, що в мене зустріч і, можливо, повернуся пізно. Наскільки пізно? Я не знаю, невідомо, як усе буде. Чи повернуся я до вечері? Я сказала, щоб він вечеряв без мене. Я поклала слухавку, думаючи про себе, що просто перестраховуюсь. Я, напевно, повернуся додому раніше від Джейка. Тоді я сіла і стала думати про те, що зробила. Я думала про його обличчя. Я понюхала свою руку, вона пахла милом. Його милом. Це змусило мене здригнутися, і коли я заплющила очі, то відчула плитку під ногами і звуки води, що стікала по шторці в душі. Його руки.
Могла трапитися одна з двох речей – тобто, я вважала, що одна з двох речей просто повинна трапитися. Я не знала ні його імені, ні адреси. Я не була впевнена, що зможу відшукати його квартиру, навіть якщо захочу. Отже, якщо я вийду о шостій і його там не буде – усе точно скінчилось. Якщо буде, то я твердо і чітко скажу йому те, що збиралась. Так. Те, що відбулося, – це просто божевілля, і найкраще, що можна зробити, – удати, що нічого не було. Це єдиний розумний вихід.
Коли я повернулась до офісу, то була приголомшена, але зараз моя свідомість була ясною як ніколи, мене переповнювала енергія. Наступну годину я розмовляла з Джованною і потім зробила дюжину дзвінків – і всі у справі, без зайвих балачок.