Поклик Ктулху. Говард Филлипс Лавкрафт

незбагненним страхом; але мені здається, що цей страх був нічим порівняно з тим жахом, який я відчув, коли досяг верхівки пагорба та поглянув униз на інший його бік. Там з’явився бездонний кар’єр або, якщо хочете, каньйон, чорні глибини якого не чіпало наразі світло місяця, що зійшов ще недостатньо високо для того, щоб пролити своє проміння за круту скелясту гряду. У мене виникло відчуття, що стою на краю світу та зазираю в бездонний хаос вічної ночі, що починається за цим краєм. Мене охопив жах, і перед моїми очима промайнули ремінісценції з «Утраченого раю» та страшне сходження Сатани з проклятого царства темряви.

      Коли місяць піднявся вище, я став помічати, що схили долини були зовсім не такими вертикальними, як здавалося спочатку. Виступи й оголені шари породи утворювали хорошу опору для ніг, завдяки чому можна було легко спуститися донизу, а за кілька сотень футів круте урвище і зовсім переходило в пологий спуск. Під впливом імпульсу, який я і зараз не можу собі пояснити до кінця, я взявся спускатися майже прямовисною стіною, насилу чіпляючись за виступи скель, поки не зупинився внизу, на пологому схилі, не відриваючи погляду від Стигійської глибини5, якої ще ніколи не торкався жоден промінчик світла.

      Майже миттю мою увагу привернув дивний предмет величезних розмірів, розміщений на протилежному схилі, що круто підіймався приблизно на сто ярдів наді мною; обласканий променями висхідного місяця, яких він не знав, мабуть, уже мільйони років, цей предмет мерехтливо сяяв. Незабаром я переконався, що це була всього лише гігантська кам’яна брила, проте все ж не міг позбутися враження, що її контури та розташування не були результатом діяльності лише однієї природи. Коли мені вдалося розгледіти предмет детальніше, мене охопили відчуття, які я неспроможний висловити, бо, незважаючи на жахливу величину брили й її присутність у безодні, що відкрилася на морському дні ще за часів, коли світ був занадто молодий, щоб його могли заселяти люди, незважаючи на все це, я раптом цілком чітко втямив, що цей дивний предмет був ретельно оконтурений монолітом, масивне тіло якого мало на собі сліди майстерної обробки і, можливо, слугувало колись об’єктом поклоніння живих і мислячих істот.

      Приголомшений, переляканий, і тим не менш відчуваючи щось на кшталт мимовільного трепету захоплення, властивого вченому або археологу, я уважно оглянув усе навколо. Місяць, що перебував майже в зеніті, яскраво та таємниче освічував стрімкі кручі, що облямовують розщелину, і в цьому майже денному сяйві мені вдалося розрізнити, що на дно каньйону стікає велика річка, яка звивається та зникає в протилежних його кінцях, майже зачіпаючи мої ноги своїми водами. Дрібні хвилі по інший бік розщелини танцювали біля основи величезного моноліту, на поверхні якого я міг зараз чітко бачити як написи, так і грубо висічені постаті. Написи були виконані ієрогліфічним письмом, абсолютно мені незнайомим, і складалися здебільшого з умовних символів, пов’язаних із водним середовищем. Серед знаків