Сигнали вхідних повідомлень мобільників Анни і Насті перервали її. Переглянувшись один з одним, вони перевірили їх – зі спілкування від невідомого номера, «Зустрінемося сьогодні о 10:40 вечора в тренажерному залі «Нескінченного Сяйва». Будьте одні. Ні слова ФБР».
Настя перечитала повідомлення кілька разів, Анна відкинулася назад, стискаючи її мобільник пітними долонями.
Рінгтон вхідного дзвінка Насті змусив їх здригнутися.
«Це Дімітрі». Настя сказала з полегшенням і прийняла виклик. «Алло?» Вона сказала в трубку.
«Настя…». Дімітрі відповів, перебуваючи в кімнаті ФБР. «У мене всього пару хвилин на розмову. Один з наших людей думає, що ви щось приховуєте. Це не підозра в убивстві, але прихованої тя інформації це також злочин. Я хочу бути переконаний, що ви не приховали нічого, навіть дрібниці, можливо не вважаючи за потрібне сказати про це?»
Настя видихнула, дивлячись на мобільник Джиллит. «Ми все вам розповіли, Дімітрі. І цей дехто, ніхто інший, як агент Бленк?»
Дімітрі свиснув. «Так, він самий. Вам слід бути обережніше – у нього репутація вовка на полюванні».
«І в чому конкретно його підозри?»
«Просто… будьте обережні. Я передзвоню». Дімітрі відключився.
Настя спантеличено дивилася на телефон Джиллит. Анна потерла її очі. Їм здавалося, більше не було правильного рішення. Швидка течія, яке відносило їх далі з кожним днем, не давало їм можливість обміркувати все, що відбувається. Вони не знали, з чим вони мають справу. Вони не могли уявити, хто міг стояти позаду весь цей час…
***
2 8 Грудня, 1953 рік.
Джозеф Камерон дивився на Центральний Парк Нью-Йорка з вікна готелю Плаза. Він тримав у руках стакан з віскі, але він наважувався зробити хоча б один ковток, бажаючи залишити розум чистим. Щось всередині підказувало йому, що його дружина дійсно була там, в ніч її зникнення. Там повинен бути перший слід, що приведе його до неї. Але з кожним днем його завзяття знайти Даніелла ставало слабкіше, через що його долало віддалене почуття зради. Камерон не міг уявити, що вона приховувала щось дійсно важливе від нього, поки він був відданий і прозорий з нею. Вона безумовно щось приховувала…
Але він не міг здатися. Нізащо. По крайней мере, не зараз.
Залишивши віскі на дерев'яному столі, Камерон надів його чорне пальто і капелюх. Він покинув Плазу, повідомивши адміністраторам, що якщо він не повернеться протягом наступних семи годин, вони повинні будуть зв'язатися з детективом Уідмором. Семи годин мало б ть більш ніж достатньо , щоб обійти весь Центральний Парк.
Незважаючи на пізній час, парк був наповнений безліччю людей, багато з яких і х перебували на легендарному ковзанці, інші просто насолоджувалися казковою вночі. Камерон йшов вперед, вдивляючись в їхні обличчя, але не знаходив її.
В якийсь момент, він почав віддалятися. Людей ставало все менше, і Місто Вогнів зняв маску «казкового героя» – Камерон бачив