Та Анна ніколи не дозволяла почуттям узяти гору над собою. Вона знайшла вихід. Замість того щоб байдикувати після роботи, проводила кожну вільну хвилину з Джеком: купала його, читала на ніч, а тепер додалися й невеликі домашні завдання. Після робочого дня саме Анна перевіряла, чи Джекова склянка з водою повна, чи двері в його спальню правильно причинені, чи великий та маленький ведмеді стоять на варті.
Вона обійняла мене за талію і пригорнулася до шиї.
– У нас сьогодні дитяча чи доросла їжа?
– Доросла.
– Справді?
– Ти знову хочеш горошок та рибні палички? А от і ні, я приготував ризото.
– Ого, нічого собі.
– Ти розчарована?
– Ні, ризото – це чудово, – мовила вона. – До речі, як погрались у дитячому центрі?
– Було добре, Джекові сподобалося. Він зустрів там друга. Здається, там була одна з Лолиних товаришок.
– Хто?
– Та, пихата.
– Дуже зрозуміло.
– Не знаю. З шарфом. Така ділова супермамка.
Анна захитала головою:
– Ти щойно описав усіх її подруг.
Я почав різати зелену цибулю, не знав із чого почати.
– Не варто хвилюватися, але він знову впав.
– Справді? – Анна повернулася до мене. – Він не ушкодився?
– Ні, усе добре. Він упав, а потім сказав, що в нього запаморочилася голова.
Анна зблідла і почала втискати пальці в долоню.
– Я знала, я відчувала, щось тут не так.
– Серденьку, ти завжди це робиш. – Я обійняв її.
– Відведеш його завтра до лікаря? – мовила вона і вирвалася з обіймів.
– Звісно, відведу. Ти справді думаєш, ще необх…
– Так, необхідно, Робе. Ми і так затягли.
– Гаразд, відведу. У них завтра запланована прогулянка після школи. Гадаю, це лише якась вушна інфекція чи щось на кшталт того. Пам’ятаєш, малим він частенько їх підхоплював.
– Ти думаєш?
– Господи, Анно, ні. Я просто намагаюся сказати, що тобі не слід так побиватися…
Поки ми говорили, Джек виліз на спинку дивана, а потім, удаючи канатохідця, пройшовся по бильцю.
– Поглянь на нього, та з ним же все гаразд.
– Сподіваюся, – відказала Анна. – Школа його геть виснажує.
Джек зліз із дивана і на підлозі намагався зробити стійку на голові.
– Сонечку, я серйозно. З ним усе більше ніж гаразд.
– Я не хочу, аби ви зараз хвилювались, але отут є щось, що, на мою думку, потребує більш детального вивчення, – сказав лікар, оглядаючи звіт.
Я відчув, як поруч зі мною Анна здригнулась і подалася вперед на стільці.
Два тижні тому ми були в цьому ж кабінеті разом із Джеком. Лікар перевірив, як він крокує вздовж прямої лінії,