Ньєман помовчав, а тоді запитав:
– Ви альпіністка, чи не так?
– Як ви здогадалися?
– Не знаю… Гірська місцевість. Та й вигляд у вас дуже… спортивний.
Дівчина обернулася лицем до гір, що височіли над долиною, і розпростерла руки. Уперше на її обличчі з’явилася усмішка.
– Ось вони, мої володіння, комісаре! Від Ґран-Пік-де-Бельдонн до Ґранд-Рус, усі ці гори я знаю як свої п’ять пальців. Коли я не спускаюся річками, то видираюся на вершини.
– Як ви гадаєте, потрібно бути альпіністом, щоб підняти тіло на скелю?
Фанні перестала всміхатися, вона дивилася на жаристий кінчик своєї цигарки.
– Ні, не конче. Прискалки утворюють там практично природні сходи. Одначе потрібно бути збіса дужим, щоб затягти туди тіло й не втратити рівноваги.
– Один із тутешніх інспекторів гадає, що вбивця скоріше міг вилізти з іншого боку, де схил не такий стрімкий, а потім спустити тіло на мотузці.
– Достобіса йому довелося б обходити. – Дівчина завагалася, а тоді додала: – Власне кажучи, є ще третя можливість – дуже проста, якщо тямити хоч трохи в техніці скелелазіння.
– Що це за можливість?
Фанні Феррейра загасила цигарку об підошву свого черевика й щиглем відкинула недопалок.
– Ходімо зі мною, – звеліла вона.
Вони зайшли всередину спортзалу. У півтемряві виднілися скинуті на купу мати, темні обриси паралельних брусів, жердин, канатів із вузлами. Прямуючи до правої стіни, Фанні пояснила:
– Це моя криївка. Літом сюди ніхто й носа не показує. Я можу зберігати тут своє знаряддя.
Вона запалила штормовий ліхтар, що висів над чимось, подібним до верстата, на якому лежала ціла купа інструментів, різноманітного металевого приладдя з гостряками й лезами, що вигравало сріблястими відлисками і яскравими відтінками. Фанні знову закурила.
– Що це таке? – запитав Ньєман.
– Льодобури, карабіни, обв’язки, жумари – альпіністське спорядження.
– І що з цього?
Фанні знову випустила ротом цигарковий дим, цього разу видувши кілька кілець.
– А те, пане комісаре, що вбивця, маючи все це приладдя й уміючи ним користуватися, без жодних проблем міг би підняти тіло з берега річки на скелю.
Ньєман склав руки на грудях і прихилився до стіни. Фанні, тримаючи цигарку в зубах, узялася перебирати своє знаряддя. Її невинні рухи ще більше розпалили його хіть. Дівчина подобалася йому страшенно.
– Як я вам уже казала, – повела Фанні далі, – стінувата круча в тому місці йде виступами, що утворюють природні сходи. Будь-хто, знайомий з альпінізмом або навіть просто з походами в гори, зможе завиграшки піднятися туди, спершу без тіла.
– І що далі?
Фанні показала йому блок, помальований зеленою флюоресцентною фарбою і поцяткований маленькими отворами.
– Далі прикріплюєте це на скелі, над розколиною.
– На скелі? Як? Молотком? На це піде прірва часу, хіба ні? Дівчина за легкою завісою цигаркового диму похитала головою.
– Ваші