Ще один приклад – мережа ресторанів Carl’s Junior. Карл-старший збудував компанію з нічого, сформувавши раду директорів із своїх приятелів та друзів. Він був переконаний, що вони голосуватимуть зі ним і за нього за будь-яких умов. Але коли його компанія перейшла на стадію Активного зростання, Карл-старший почав керувати надто збуджено й активно. Успіх ударив йому в голову, і він занурився в розроблення нових концепцій та будівництво. Він почав позичати гроші в компанії так, наче вона була його. Звісно, вона була його – але не повністю. Рада директорів захвилювалася. Вона несла відповідальність за цю компанію. Тож учорашні друзяки сьогодні стали ворогами, і рада ініціювала палацовий переворот, щоб вигнати старого товариша. Я стежив за розповідями про цю історію в газетах і уявляв, як було боляче Карлу-старшому. Його дитина повстала проти нього.
Усе це було передбачувано. Утім, чи передбачав я, що це станеться зі мною?
Оскільки справи в Інституті йшли добре, в мене виникла ідея (чи я маю сказати «непродумана ідея»?) відкрити першокласний ресторан. Чому? А чому ні? Проблем у мене не було. Справи йшли добре, і я мав відповідний досвід: я консультував багато мереж ресторанів. Чому б мені не поставити свій досвід на службу власній організації? Дружині ідея також сподобалася. У приміщенні, яке я знайшов, було достатньо місця для розташування її мрії – галереї сучасного мистецтва.
Але що я знав про ресторани в реальності? Нічого. Я знав усе про управління мережами, які наймали цілі лави досвідчених управлінців. Чи я знав, як перевіряти вино та лікер? Чи я знав, як стежити за дрібними крадіжками? Що я знав про обслуговування та узгодження приготування їжі з вимогами клієнтів?
«Ну, – скажете ви, – це ж очевидно. Найми менеджера».
Таку пораду легше дати, ніж прийняти. Моя дружина втягнулася у захопливий проект, де зворотний зв’язок отримується в реальному часі. А це вимагає креативності та чутливості, яких у неї надміру. Але це також вимагає часу – багато часу. Що скажете про робочий день із восьмої ранку до півночі? «Кому це треба?» – думав я. Але на той момент ми вже занурилися в конфлікт «дитина проти родини», який я описував у розділі про Раннє дитинство. Наша мрія перетворювалася на жахіття. Нас врятував наш рідний чотирирічний малюк вдома. Саме він повстав проти цього. Він хотів більше бачити маму, тож родина перемогла.
Але коли родина перемогла, ми повернулися до потреби у професійному менеджері. Я знав, що потрібно нашому ресторану: хтось, хто ставився б до нього, як до власного. Нам потрібен був ощадливий поліцейський,