(Відчуваєте паралелі з віршем «Наш падре» Бетджемена, який я цитував на початку першого розділу?) Головна теза Фрейзера полягала в тому, що «цей сільський священик по суті прищепив величезній масі англійців імунітет до християнства». Наприкінці статті він висловлює занепокоєння новою тенденцією в англіканській церкві, яка знову вимагає серйозного ставлення до релігії. Тому стаття завершується застереженням: «Тривожить те, що ми можемо випустити духа англійського релігійного фанатизму з клітки усталених уявлень, в якій він дрімав протягом останніх століть».
Розгул релігійного фанатизму в сьогоденній Америці нагнав би жаху в серця батьків-засновників цієї країни. Приймаємо ми чи ні парадоксальне пояснення релігійності Америки її секулярною конституцією, але батьки-засновники безсумнівно дотримувалися секуляризму й думки, що релігію не слід допускати в сферу політики. Цього достатньо, щоб зарахувати їх до потенційних противників ідеї показового розміщення Десяти заповідей у громадських місцях загальнодержавного значення. Але цікаво дізнатися, чи були серед них такі, які виходили навіть за межі деїзму. Чи можна знайти серед них агностиків або навіть переконаних атеїстів? Ось ці слова Джефферсона практично неможливо відрізнити від того, що ми сьогодні називаємо агностицизмом:
Розмови про нематеріальних істот – це балачки ні про що. Сказати, що людська душа, ангели й бог нематеріальні, означає сказати, що вони – ніщо, тобто що бога, ангелів і душі не існує. Я не бачу іншої логіки,.. яка б не затягувала в бездонну прірву марень і фантазій. Мене цілком задовольняють і достатньою мірою переймають реальні речі, щоб не терзати себе тими, які, можливо, існують, але доказів їх існування я не маю.
Крістофер Гітченз у біографічній книзі «Томас Джефферсон: Творець Америки» висловлює думку, що його герой не вірив у Бога навіть у той час, коли бути атеїстом було значно важче:
До питання, чи був він атеїстом, слід підходити обережно, пам’ятаючи про обачність, якої Джефферсон мусив дотримуватися, щоб не зруйнувати собі політичну кар’єру. Не пізніше 1787 року він писав своєму племінникові Пітеру Карру, що людина не повинна боятися відкриттів, які чекають на неї у цьому питанні. «Якщо зрештою з’ясується, що Бога немає, то бути доброчесним вас спонукатимуть утіха й задоволення, що їх приносить доброчесність, а також любов інших, яку вона вам забезпечить».
Особливо зворушує така порада Джефферсона, висловлена в тому самому листі до Карра:
Струсіть