– З Андовера? – збуджено вигукнув я.
Пуаро повільно сказав:
– Знайшли вбитою стару жінку на прізвище Ашер, власницю невеличкої крамнички з тютюном та газетами.
Думаю, я почувався дещо розчарованим. Мій інтерес, що спалахнув при згадці про Андовер, раптово зник. Я очікував на щось фантастичне, надзвичайне! Убивство старої власниці тютюнової крамниці здавалося дещо жалюгідним і нуднуватим.
Пуаро продовжував тим само повільним і серйозним голосом:
– Андоверська поліція вважає, що вони схоплять того, хто це зробив.
Я відчув новий спалах розчарування.
– Схоже, жінка мала погані стосунки зі своїм чоловіком. Він п’є, і норов у нього крутий. Він не раз погрожував убити її. Однак, – продовжував Пуаро, – зважаючи на те, що сталося, поліція хоче ще раз поглянути на анонімного листа. Я сказав, що ми з вами негайно вирушаємо в Андовер.
Мій настрій трохи покращився. Зрештою, яким жалюгідним не здавався б цей злочин, це було вбивство, а я давненько не перетинався зі злочинами та злочинцями.
Я майже не вслухався в наступні слова Пуаро. Та пізніше пригадав їх і зрозумів їхнє значення.
– Це початок, – сказав Еркюль Пуаро.
Розділ четвертий
Місіс Ашер
В Андовері нас прийняв інспектор Ґлен, високий блондин із приємною усмішкою.
Для чіткості розуміння коротко викладу сухі факти, пов’язані зі справою.
Злочин виявив констебль Дувер о першій ночі двадцять другого числа. Роблячи обхід, він поторгав двері крамниці й виявив, що вони відчинені. Увійшов і спершу подумав, що там нікого немає. Та, посвітивши ліхтариком за прилавок, помітив скорчене тіло старої. Поліцейський лікар, який прибув на місце злочину, визначив, що жінку вбили ударом по голові, ймовірно, коли вона нагнулася за пачкою цигарок із нижньої полиці за прилавком. Смерть настала вісім-дев’ять годин перед тим, як виявили тіло.
– Та ми змогли визначити час більш точно, – пояснив інспектор. – Ми знайшли чоловіка, який купив тут пачку тютюну о 17 : 30. А інший увійшов до крамниці о 18 : 05 і подумав, що вона порожня. Це обмежує момент вбивства періодом з 17 : 30 до 18 : 05. Поки що ніхто не бачив того типа Ашера поблизу крамниці, але, звісно, шанси на це є. О дев’ятій вечора він був у «Трьох коронах» п’яний як чіп. Коли ми дістанемося до нього, затримаємо за підозрою в убивстві.
– Не надто приємна особа, інспекторе? – запитав Пуаро.
– Гидкий тип.
– Він не жив із дружиною?
– Ні, вони роз’їхалися кілька років тому. Ашер – німець. Колись працював офіціантом, але почав прикладатися до чарки і з часом втратив роботу. Його дружина якийсь час працювала прислугою. Її остання робота була кухаркою-економкою у старої леді, міс Роуз. Вона виділяла гроші зі своєї зарплатні чоловікові, щоб він утримував себе, та він усе пропивав і приходив до неї на роботу влаштовувати сцени. Тому вона й пішла працювати до міс Роуз у Ґрейндж. Це віддалене місце, за три милі від Андовера. Він не міг туди часто ходити. Коли міс Роуз померла, залишивши місіс Ашер невелику спадщину, жінка відкрила