Сірі бджоли. Андрій Курков

і ножі-виделки діставати. Із згортків ковбасу напівкопчену, хліб і сало витягли.

      – Ну огірки-помідори солоні у тебе ж є? – спитав Пашка, вішаючи кожуха на спинку обраного для себе стільця.

      – Є, є, – закивав Сергійович.

      Але найперше чарки з серванта дістав.

      – Сєрий, може, гостю у кришталеву «туфельку» наллєш? Заради сміху? – запропонував Пашка.

      Сергійович озирнувся і погляд його миттєво стер з обличчя Пашкиного хитру усмішку.

      – Хай стоїть на місці, – суворо сказав Сергійович, – це весільний подарунок, а не гранчак!

      Нарізав пасічник ковбаси і сала, солянку повну солі на стіл поставив. Літровку огірків солоних відкрив і півлітрову банку помідорів також. Пашка чарки казенкою наповнив. Він же, Пашка, і тост перший сказав: «За Радянську армію!», потім всі троє випили.

      – Ти ж не служив, – жуючи шматок ковбаси, повернувся до Пашки Сергійович. – Чого це тебе за армію пити потягло?

      – Так це ж за захисників! Ось за таких, як він! – Пашка показав поглядом на Владлена. Владлен кивнув, згоду зі словами Пашки показуючи. Він ще жодного слова у домі Сергійовича не промовив і тому хазяїн дому почував себе незатишно. Людина ж себе не тільки обличчям показує, а і голосом чи хоча б п’яною піснею! Недарма ж будь-які нормальні посиденьки піснями закінчуються! Та не п’яні ж вони ще.

      – А ви звідки? – Сергійович подивився Владленові в очі і кивнув у бік вікна.

      – Твоє вікно не туди виходить, – вставив Пашка. – Він з мого боку, звідти!

      – Та я взагалі-то з Сибіру, – заговорив, нарешті, гість. – Добровільно приїхав. Щоб вас захищати.

      – Із Сибіру, – протягнув Сергійович у задумі.

      – Так, – підтвердив Владлен. – У нас зараз холодніше, ніж у вас! Та і красивіше у нас!

      – Чого це красивіше? – не зрозумів Сергійович.

      Владлен подивився на Пашку. Пашка наповнив чарки.

      – Давайте за перемогу! – запропонував Владлен.

      – Давайте! – підтримав Пашка.

      Сергійович чаркувався мовчки. Випив, як і інші, одним ковтком. Пальцем з банки огірок виловив і до рота відправив.

      – То чого це у вас красивіше буде? – повторив своє питання Сергійович, огірок дожовуючи.

      – Ну це, може, через війну, – спокійно заговорив сибірський гість. – Мало барв! Паркани сірі, вікна не прикрашені різьбою, лиштвами. Біднувато якось!

      – Це війна, – Пашка махнув рукою. – Після війни все буде красиво! Як раніше!