Кіборги-«трофейники» кинулись на «конуси», але ті, не вступаючи у бій, розпались на дрібні рухливі фрагменти і калюжі слизу. Так уперше на Бальсані ксенобіологи зустріли колонії симбіонтів, що були здатні створювати великі хижі метаформи. За кілька місяців стало зрозуміло, що невеличкі трансморфики зазвичай живуть під поверхнею планети, а здобичі від одного вдалого полювання у складі конусоподібного метаорганізму колонії цих крихіток стає на кілька стандартних років.
За весь час розповіді Маккосліба Йонас не задав йому жодного запитання. Він мовчки слухав, дивлячись у бік акваріуму, де мерехтіли золотаві буфончики авреліанських водяних світляків Mastarius lumofasciata. Потім син координатора Яблонського підвівся з крісла, подякував і безбарвним голосом, ніби виконуючи неприємний обов’язок, мовив:
– Батько дуже захоплювався власними ідеями.
– Себто? – не зрозумів такого підсумку колишній віце-адмірал.
– Йому не потрібно було самому сидіти на тому березі. Кіборги й без людей дали б собі раду.
– Може, й так, – Маккосліб вирішив не сперечатись, хоча міг би навести поважні аргументи на користь тактичних переваг людської присутності у подібних засадах.
«Дарма напружувався», – вирішив він, потискаючи руку майбутньому військовому ксенобіологу і дивлячись, як той залишає лабораторію.
– До вас прийшли. Чекають у секторі відвідувачів, – виникло у комунікаторі муркотіння університетського робота-диспетчера.
«Колекціонери», – вирішив Маккосліб, до якого неодноразово звертались місцеві любителі домашніх ксеноморфів. Вони постійно потребували консультацій фахівців і готові були за них платити. Один із таких диваків-марсіан примудрявся тримати у крихітному житловому приміщенні біоконтейнер з отруйною сельвійською рептилією.
Маккосліб поставив на режим охорони вхідну мембрану лабораторного блоку, проминув розкішну оранжерею, що вела до аудиторного куполу, звернув в освітлену скупим марсіанським сонцем обхідну галерею і потрапив до великого холу, що гордо ніс назву «сектора відвідувачів». Ослінчики у холі сиротливо порожніли. Зате в невеличкому гостьовому кафе на нього чекали два добродії нетутешнього вигляду. Маккосліб відразу зрозумів, що це не колекціонери. Специфічна манера кидати навсібіч швидкі погляди, невиразні обличчя з важкими підборіддями і спортивні фігури видавали цих людей. У всіх світах працівники спецслужб виглядали однаково.
Колишній віце-адмірал внутрішньо сконцентрувався,