* * *
Зів'яли листя, мов беззахісна самотність бога
В глубокій осені розірваних людскіх сумлінь.
Веде в ніщо чіясь земна, сумна дорога,
Й самотність бога – мов шматки волінь…
Звітяжний дух згаса в листах приречень,
На мить оголює їх зміст осінній дзвін…
І шлях в ніщо для них також доречний
З багаття певних помилкових змін…
* * *
Які дороги вимережують роз'єднаність сердець?
Чи ті, що розгалужені, мов віти від одної?
Чі ті, що вимальовують невичерпаність коєнь,
Що долям вказують їх напрям навпростець?
Які закони виправдовують роз'єднанність доріг?
Чі ті, що вплетені з смутку змінним вітром;
Чі ті, що виправдовують невиправданність світу,
Що ти лишив його по заду й не зберіг?
Чому не визнана у Всесвіті незмінність почуттів?
Чі то для розвітку нам треба щось втрачати?..
Та десь є віра, що у суті всіх кінців
Завжди народжується знов новий початок…
* * *
В жадібной цеглінній пащі псевдосвіту,
Вирваній із пекла шматом небуття,
Виснажені душі, втомлені від Світла,
Крають у безодні сутність Каяття
Звичне божевілльля, мороком розтяте
Прагне розірвати смугу вогких зір.
Стогне від поклонів Світло розі'пьяте
Виктор Давиденко Вариации… Никого я сегодня не встречу… Ах, Аня… Озвученная тень… Наблюдения над природой…
Виктор Давиденко http://www.stihi.ru/avtor/teoretik
Родился 8.01.1976 в г. Житомире, Закончил Жит. музучилище, сейчас – студент Национальной музыкальной Академии. Увлечения – искусство XX ст., философия, научная фантастика; песни В. Высоцкого, И. Талькова, В. Сильвестрова. Поэзию понимаю как Музыку, переведённую в плоскость Слова.
Вариации.
…Вариации.
…Мне приснилась большая зелёная рыба,
у неё были странные фиолетовые глаза.
Рядом тихо спал
маленький плюшевый медвежонок.
Сочетание это смешным показалось
и напомнило танец ипохондрических лебедей,
бронетранспортёр,
мрачные августовские ночи.
А ещё мне приснился солидный батончик,
в шоколаде арахис и натуральная карамель:
если кто забыл,
это жевал ещё Добровольский.
Зарябило в глазах от такой мешанины
и подумалось: «много непозволительной ерунды
снится нынче мне,
надо бы что-то и поважнее.»
И тогда мне приснились: последний троллейбус,
нарушающий сладостную полночную тишину,
ржавый скрип дверей,
гул разгоняющегося тела.
…Всё незаметно переменилось,
что приснилось. На этом закончились грёзы…
Много дней назад
я, улыбающийся безвольно,
попытался найти незабетанированную брешь
у стены