Величезний хрест на пагорбі поперек бруса брус…
Перун пливе вниз по течії у пітьмі.
Перун пливе, і ось що в нього в голові,
ось що у нього на поганому, на дерев’яному умі:
Хрест теж дерево. Дві колоди. Що людям вони?
Дивуватись нема чому. Ця країна ще з давнини
звикла вклонятися дереву, каменю. Грім
людей кидає в тремтіння, в жах.
Жах народить брехню. Брехня у всіх на вустах.
Кожну правду зіпсують жахом своїм.
Я прутнем був, що стирчить з висоти земної.
Дивись, Нащадку, що вчинили зі мною.
Ти збережеш народ, як зберігав його я.
Але настане і черга Твоя, ох, настане і черга Твоя.
Перун пливе, і натовп невірних чад
дивляться з пагорбів, і кричать, кричать,
галасують з пагорбів і кричать: «Давай,
видибай, Перуне, Боже, давай, випливай!»
Перун пливе. Хмари пливуть над ним.
Перун виплива, Дніпро тече по вусах йому струменем золотим,
гримить на порогах, охоплює острови,
що ними хвилями ходить ковдра висохлої трави.
Монолог
В такий час треба вміти
тримати рота на замку,
каже викладач
літератури Вікторія.
Вона запевняє, що
її телефон прослуховується.
Вікторія, як і багато людей тут, —
напівросіянка,
напівукраїнка, але
ідентифікує себе
з російською культурою.
Вона схвалила б анексію Харкова.
На щастя, її дочка скоро виходить заміж
за москвича і стане російською громадянкою,
радіє вона;
шкодує вона лише про те, що наречений —
слабовільна нікчемна людина.
Вікторія вважає українську
літературу другосортною,
так само як і український театр:
суміш
авангардистського
перформенсу і буфонади —
пояснює вона
зі страдницьким
виразом обличчя
Це не мій верлібр, просто
я вирішив розташувати в стовпчик
переклад фрагмента статті
з Франкфуртської газети.
Вони друкують такі монологи,
тому що потрібна зрівноважена позиція,
тому що потрібно вислухати іншу сторону.
Я хочу бачити ваги, на яких
зважують моральну позицію.
Я хочу кинути на ці ваги
осколки мін, снарядів,
нестримне вихваляння Гіркіна,
маскулінність великого Мотороли,
істерики літніх жінок, куплені
за мізерно малі гроші.
І головне – страждальницький вираз обличчя
викладача літератури Вікторії.
Це вигадане ім’я, але
не слід забувати, що Вікторія – це перемога.
♦ ♦ ♦
в нашій мові рима Україна-руїна
щось звичне, як кров та любов,
як новина й провина,
як покров Владичиці та покров Христов,
во