Він поглянув на усміхненого Вчителя і зауважив, що посмішка останнього стала ширшою. Щось було в ній, від чого всі схопилися на ноги, ніби струшуючи збентеження та незручність.
– Як добре все скінчилося, – дещо нервово зауважила леді Маунтіґл. – Звісно, ви повністю маєте рацію. Просто не знаю, як благати вибачення…
– Ніхто мене не образив, – сказав Учитель. – Ніхто мене не торкнувся.
І, радісно балакаючи, всі пішли за Гардкаслом, новим героєм дня. Лише вусатий френолог подався до свого намету і здивувався, помітивши, що за ним іде священик.
– Дозвольте обмацати ваш череп? – нерішуче і навіть насмішкувато спитав пан Фрозо.
– Навіщо вам тепер мацати? – по-доброму спитав священик. – Ви ж детектив, чи не так?
Пан Фрозо кивнув.
– Леді Маунтіґл запросила мене про всяк випадок. Вона не дурна, хоч і розважається містикою. Тому я і ліз до всіх, як маніяк. Якби хтось погодився, довелося б терміново гортати енциклопедію…
– «Шишки черепа»: дивись «Фольклор», – підказав патер Браун. – Так, ви добряче чіплялися до людей, але на благодійному базарі таке й не дивне.
– Яка дурнувата подія! – мугикнув колишній шишкознавець. – Аж моторошно, що рубін так і лежав.
– Авжеж, дуже дивно, – сказав священик й інтонація його вразила сищика.
– Що з вами? – здивувався він. – Чому ви так зиркнули? Не вірите, що він там лежав?
Патер Браун покліпав і повільно, розгублено буркнув:
– Ні… Як я можу?… Ні, що ви!..
– Ви даремно не кажете, – не вгавав сищик. – Чому ж ви не вірите, що він лежав там весь час?
– Тому що його поклав туди я, – пояснив священик.
Співрозмовник його розтулив пельку, але не вимовив ні слова.
– Точніше, – продовжував слуга Божий, – я вмовив злодія, щоб він віддав мені його, а потім поклав. Я розповів йому те, що розгадав, і переконав, що ще не пізно покаятися. Вам зізнатися не боюся, позаяк Маунтіґли і не здіймуть галасу, якщо камінь повернувся, тим більше – проти цього злодія.
– Звісно, Учитель… – почав було колишній Фрозо.
– Учитель не крав, – закінчив патер Браун.
– Нічого не петраю! – розвів руками детектив. – За вікном