Шиґонь підозріло примружив очі і через шпари між повіками вивчав попутника.
– Якщо я не помиляюся, ми з вами – старі знайомі, бачилися кілька разів у житті, – після хвилини мовчання знову зав’язав розмову невтомний залізничник.
Опір Шиґоня повільно танув. Нахабність цього чоловіка, який дозволяв безкарно себе зневажати, роззброювала. Йому навіть стало цікаво, з ким він має справу.
– Можливо, – відкашлявся Шиґонь. – Тільки мені здається, що донедавна ви носили інший мундир.
В образі залізничника в цей момент щось перемінилося. Кудись миттєво зникла чиновницька блузка, що ряхтіла золотими зірочками, зникла червона шапка, і замість ввічливо усміхненого «начальника» навпроти сидів згорблений, пом’ятий і глумливий кондуктор вагону в потертому плащі, з ліхтариком, пришпиленим до грудей.
Шиґонь протер очі, мимоволі сахнувшись:
– Господи! Що за диво? Тьху! Чари чи дійсність?! – Але з протилежного боку тепер до нього нахилявся ввічливий «начальник», вбраний у відповідний одяг. Кондуктор непомітно прослизнув у мундир свого начальника.
– О, так, – відповів так, ніби нічого й не було, – я отримав підвищення.
– Я вас вітаю, – схвильовано пробурмотів Шиґонь, витріщивши очі на цю переміну.
– Так, так, – продовжував той, – там, «нагорі» вміють цінувати енергію і гнучкість. Вони мене розпізнали, і я став начальником. Колія, знаєте, велика річ. Варто служити і викладатися. Це чинник цивілізації, посередник народів, обмін культур! Імпульс, коханий пане, напір і рух!
Шиґонь зневажливо надув губи.
– Ви, пане начальнику, – іронічно промовив Шиґонь, – жартуєте. Що за рух? У сьогоднішніх умовах, при вдосконаленій техніці, першокласний паротяг, так званий Express-Pacifique, в Америці розганяється до двохсот кілометрів на годину. Припустимо, з часом, в міру поступу буде двісті п’ятдесят кілометрів, а то й три сотні кілометрів – то й що? Давайте подивимося на кінцевий результат, врешті-решт, не заходячи надто далеко, навіть на міліметр за межі землі.
Начальник непереконливо посміхнувся:
– А що, хотіли би більше? Прекрасна швидкість! Двісті кілометрів на годину! Хай живе залізниця!
– Ви що, збожеволіли? – поцікавився Шиґонь.
– Анітрохи. Я лише радію за нашу славну залізницю. Ви маєте щось проти?
– Навіть якщо б ви досягли рекорд у чотириста кілометрів на годину – що це все перед великим рухом?
– Скільки? – непрошений гість наставив вуха. – Я певно не так зрозумів. Великий рух?
– Чим є ваша їзда хоч би з найбільшою швидкістю, хоч би на яких далеких лініях, це ніщо перед великим рухом, і перед фактом, що все-таки безповоротно ви залишаєтеся на землі. Навіть якщо б ви винайшли пекельний потяг, який протягом години міг би об’їхати цілу земну кулю, то все одно безповоротно повернетеся до пункту, з якого виїхали, бо ви приковані до землі.
– Хе-хе! – глумився залізничник. – Ви, напевно, поет.